Слава ЗСУ!

- Значить, - почав Завіша, - ти не дуєшся. То чого ж тоді ти такий мовчазний?

- Бо здається мені, - наважився сказати Рейневан, - що це ви більше дуєтеся на мене. І знаю чому.

Завіша Чорний повернувся в сідлі й довго вдивлявся у нього.

- От, - промовив він нарешті, - озвалася жалібним голосом покривджена невинність. То знай же, синку, що нікуди це не годиться - грати чужих жінок. І якщо хочеш знати мою думку, це підлий вчинок. І заслуговує на покарання. Щиро кажучи, ти в моїх очах нітрохи не кращий за того, хто зрізає в натовпі гаманці або обкрадає курники. І той, і інший, думаю собі, - дрібний негідник, мізерний ґунцвот, якому вдалося скористатися з оказії.

Рейневан не прокоментував.

- Давно тому був у Польщі звичай, - продовжував Завіша Чорний, - коли упійманого любителя чужих дружин відводили на міст і до цього мосту залізним цвяхом прибивали його мошонку з яйцями. А поруч із перелюбником клали ножа. Мовляв, якщо хочеш на волю, то можеш собі відрізати.

Рейневан не прокоментував і цього разу.

- Зараз уже так не прибивають, - зітхнув лицар. - А шкода. Мою пані Барбару легковажною не назвеш, проте як подумаю, що її хвилину слабкості, може, використовує там, у Кракові, який-небудь джинджик, якийсь, хлопче, подібний до тебе красунчик... А, та що тут говорити...

Тишу, яка настала на кілька хвилин, знову перервала з’їдена лицарем капуста.

- Та-а-а-к, - полегшено простогнав Завіша і подивився на небо. - Але знай, хлопче, що я тебе не засуджую, оскільки лише тому каміння метати личить, хто сам без гріха. І таким-от робом усе це підсумувавши, давай-но вже більше до цієї розмови не повертатися.

- Любов - то велика річ, і багато в неї імен, - промовив Рейневан злегка ображеним тоном. - Слухаючи пісень і романсів, ніхто не присікується ні до Трістана й Ізольди, ні до Ланселота й Гіневри, ні до трубадура Гільйома де Кабестена і мадам Маргарити з Руссільйона. А нас з Аделею пов’язує аж ніяк не менш велика, палка й щира любов. І на тобі маєш, усі немов заповзялися...

- Якщо ця любов така велика, - Завіша вдав, ніби зацікавився, - то чому ти не біля своєї коханої? Чому fugas chrustas79, достоту як застуканий злодюжка? Трістан, щоби бути поруч з Ізольдою, знайшов спосіб, переодягнувся, якщо мені пам’ять не зраджує, у лахміття запаршивілого жебрака. Ланселот, щоби врятувати свою Гіневру, сам-один виступив проти всіх лицарів Круглого Столу.

- Не так воно просто, - Рейневан густо спалахнув, аж йому побагряніли лиця. - Що ж їй з того, якщо мене схоплять і уб’ють? Про себе самого я вже й не згадую. Але спосіб я знайду, не бійтеся. Хоч би й переодягнувшись, як Трістан. Любов завжди переможе. Amor vincit omnia80.

Завіша знову звівся в сідлі й перднув. Важко було оцінити, чи це був коментар, чи тільки капуста.

- Єдина з цього диспуту користь, - сказав він, - що ми побалакали, бо тоскно було їхати мовчки, з похнюпленим носом. Балакаймо далі, юний пане сілезцю. На якусь відсторонену тему.

- А чому, - наважився за якийсь час Рейневан, - ви цим шляхом їдете? Хіба не ближче з Кракова на Мораву через Ратибор? І Опавсько?

- Може, й ближче, - погодився Завіша. - Але я, бач, ратиборців терпіти не можу. Недавно померлий князь Ян, царство йому небесне, був неабиякий сучий син. Він підіслав убивць до Пшемека, сина цешинського князя Но-шака, а я і Ношака знав, і Пшемек був мені другом. Так що ратиборською гостинністю я ані колись не користувався, ані тепер не буду, бо синулько Янів, Міколаєк, кажуть, доблесно ступає слідами батька. Крім того, я зробив гак, бо було про що з Кантнером поговорити в Олесниці, я вирішив повторити йому те, що сказав про нього Ягайло. До того ж дорога через Нижній Шльонськ зазвичай багата на атракції. Хоч бачу тепер, що така її слава трохи перебільшена.