Слава ЗСУ!

- Готуйся, - прохрипів Галада. - Зараз ударять знову...

- Шарлею?

- Живий.

- Самсоне?

Велетень відкашлявся, стер із брів кров, яка сочилася з рани на чолі. Він був озброєний колючою булавою і щитом, що його якийсь доморослий художник прикрасив агнцем, променистою облаткою і написом: BŮH PÁN NAŠ535.

- Готуйся! Йдуть!

- Цього, - констатував крізь зуби Шарлей, - нам уже не пережити.

- Lasciate ogni speranza536, - спокійно погодився Самсон. - Справді, щастя, що я не взяв із собою того кошеняти.

Хтось подав Рейневанові гаківницю: хвилинна передишка дозволила Сиріткам набити їх кілька. Він спер ствол на віз, зачепивши гак за борт, підніс ґніт до запалу.

- Святий Гео-о-о-оргі-і-ій!

- Gott mit uns!537

У тупоті копит йшла наступна атака, з усіх боків. Загриміли пищалі й гаківниці, у дим полетів залп з арбалетів. А вже за мить були довгі списи, бризки крові та нестямні крики тих, у кого влучило. Рейневана врятував Самсон, прикривши його щитом з облаткою та агнцем. За мить щит уберіг від смерті й Шарлея: велет давав собі раду з величезним щитиськом однією рукою, ніби з іграшковим, а могутні удари списів відбивав так, ніби це був пух кульбабки.

Йоанніти і панцирники Хаугвіца ввірвалися поміж вози, рубали, стоячи в стременах, мечами і сокирами, гамселили буздуганами серед крику і брязкоту. Гусити гинули. Вмирали один за одним, огризаючись як собаки, стріляючи списникам прямо в обличчя з арбалетів і рушниць, штрикаючи і ріжучи гізармами й алебардами, луплячи булавами, колючи списами. Поранені заповзли під вози й підрізали коням бабки, посилюючи сум’яття, хаос і колотнечу.

Галада заскочив на віз, ударом бердиша зніс із сідла йоанніта, сам зігнувся від уколу. Рейневан ухопив його, потягнув. Двоє важко озброєних верхівців нависли над ним, піднімаючи мечі. Життя Рейневанові та Шарлею знову врятував Самсон і BŮH PÁN NAŠ на величезному щиті. Один із лицарів, судячи із зображеної на щиті пряжки, Цедліц, упав разом з конем, якому перерізали бабки. Іншого, який сидів на закутому сивому коні, Шарлей рубонув по голові впущеним Галадою бердишем. Шолом тріснув, панцирний зігнувся, захляпавши кров’ю бляшаний кринет. Тієї ж миті на Шарлея наїхали і повалили конем. Рейневан з розмаху штурхнув вершника списом, вістря загрузло в блясі. Рейневан відпустив ратище, розвернувся, скулився, панцирні були всюди, всюди були хаос потворних шпичастих хундсгугелів, мигтіння хрестів і гербів на щитах, ураган блискучих мечів, вир кінських зубів, грудей і копит. “Вежа блазнів, - гарячково думав він, - це все ще Вежа блазнів, маячня, шаленство і божевілля”.

Він послизнуся на крові, впав. На Шарлея. У Шарлея в руках був арбалет. Він глянув на Рейневана, підморгнув. І вистрілив. Вертикально вгору. Просто в живіт коня, який навис над ними. Кінь звискнув. А Рейневан дістав копитом у голову. “Це кінець”, - подумав він.

- Боже пом-а-а-ага-а-ай! - почув він, мов крізь вату, паралізований болем і слабкістю. - Підмо-о-ога-а-а! Під-мо-о-ога-а-а!

- Підмога, Рейнмаре! - кричав, смикаючи його, Шарлей. - Підмога! Живемо!