Слава ЗСУ!

Він їв дуже повільно, відчуваючи, як під поглядами людей у кутку по його спині бігають мурашки. Дівка погриміла пательнею, голосно озвалася до когось в іншій кімнаті, підкинула палива до вогню, а тоді повернулася. З мітлою.

- Я звеліла, - шепнула вона, підмітаючи, - відвести твого коня на гумно, за хлівець. Коли все почнеться, втікай через он ці двері, ззаду, за рогожею. За порогом будь обережний. Там буде оце.

Усе ще начебто прибираючи, вона підняла довгу соломину, крадькома, але швидко зав’язала на ній три вузлики.

- Про мене не турбуйся, - пошепки розвіяла вона його докори сумління. - На мене ніхто не зверне уваги.

- Гердо! - крикнув корчмар. - Хліб треба виймати! Ворушися, нехлюйко!

Дівка пішла. Згорблена, сіро-бура, ніяка. Ніхто не звертав на неї уваги. Ніхто, крім Рейневана, якому вона, відходячи, кинула палаючий, як головешка, погляд.

Четверо з-за столу в кутку заворушилися, повставали. Підійшли, дзенькаючи шпорами, скриплячи шкірою, побрязкуючи кольчугами, спираючи долоні на рукояті мечів, кордів і баселярдів. Рейневан ще раз, цього разу міцніше, прокляв подумки своє недоумство.

- Пан Рейнмар Беляу. Ось, хлопці, самі бачите, що значить ловецький досвід. Звіра справно вислідили, лігвище справно взяли в облогу, усього лише трохи талану - і без здобичі не залишишся. А щастя нам нині таки усміхнулося.

Двоє поставали з боків, один справа, другий зліва. Третій зайняв позицію за спиною Рейневана. Четвертий, той, котрий говорив, вусатий, вбраний у густо всипану металевими кружками бригантину100, встав навпроти. Після чого, не чекаючи на запрошення, сів.

- Ти ж не почнеш, - не запитав, а радше ствердив він, - кидатися, опиратися і влаштовувати тарарам? Га, Белява?

Рейневан не відповів. Він тримав ложку між ротом і краєм миски, ніби не знаючи, що з тою ложкою робити.

- Не почнеш, - сам себе запевнив вусатий тип у бригантині. - Бо ти ж знаєш, що це було б абсолютно нерозумно. Ми нічого проти тебе не маємо, просто це іще одна буденна робота. Але ми, щоб ти знав, звикли роботу собі полегшувати. Якщо почнеш шарпатися і галасувати, то ми раз-два зробимо тебе слухняним. Тут-о, на краєчку цього столу, зламаємо тобі руку. Це випробуваний спосіб, після такої операції пацієнта навіть зв’язувати не треба. Ти щось сказав - чи, може, мені здалося?

- Нічого, - Рейневан подолав спротив помертвілих губ, - я не казав.

- От і добре. Доїдай давай. До Стерцендорфа чималий шлях, не варто тобі голодним їхати.

- Тим більше, - процідив тип справа, у кольчузі і залізних аванбрасах на передпліччях, - що в Стерцендорфі тебе, напевне, не відразу нагодують.

- А якби навіть нагодували, - пирскнув від той, що стояв ззаду, невидимий, - то аж ніяк не тим, що припало б тобі до смаку.

- Якщо ви мене відпустите... я вам заплачу, - видушив зі себе Рейневан. - Заплачу вам більше, ніж дають Стерчі.

- Ображаєш професіоналів, - промовив вусатий у бригантині. - Я Кунц Аулок, на прізвисько Киріелейсон. Мене купують, але не перекуповують. Ковтай, ковтай свої галушки. Раз-два!

Рейневан їв. Пражухи втратили смак. Кунц Аулок - Киріелейсон - засунув за пояс булаву, яку доти тримав у руці, натягнув рукавиці.