Слава ЗСУ!

- І дивитися, як убивають Богові душу винну людину.

- Атож, - різко відповів після паузи демерит, не опускаючи погляду. - Бо якщо я мав би вибирати, то моє життя мені миліше. А я, окрім того, що Богові винен душу, заборгував ще кільком людям гроші. Було б неетичною і дурною нерозважливістю позбавити їх шансів повернути собі борг. Зрештою, ми даремно про це розводимося. Усе вже скінчилося. Їм набридло.

І справді, де Барби і Сторк дали жебракові на прощання ще декілька копняків, наплювали на нього, сіли на коней, і за мить усі четверо вже скакали галопом, галайкаючи і збиваючи куряву, у бік Яворової Гури і Свидниці.

- Не виказав нас дід, - зітхнув Рейневан. - Його побили і скопали, а він нас не виказав. Усупереч твоїм насмішкам і кпинам, нас урятувала подана вбогому милостиня. Милосердя і щедрість...

- Якби Киріелейсон, замість того, щоби хапатися за батіг, дав йому якогось скойця, дідуган видав би нас як стій, - холодно прокоментував Шарлей. - їдьмо. На жаль, знову диким бездоріжжям. Хтось тут, пам’ятаю, зовсім недавно похвалявся, що відірвався від погоні й замів за собою сліди.

- А чи не годиться, - Рейневан проігнорував сарказм; він дивився, як дід навкарачки шукає у рові шапку, - чи не годиться віддячити? Дати йому ще? У тебе ж є гроші від грабежу, Шарлею. Вияви більше милосердя.

- Не можу, - у плящаних очах демерита заблищала насмішка. - І саме з огляду на милосердя. Я дав жебракові фальшиву монету. Якщо він спробує розплатитися однією, його всього лише відлупцюють. Якщо ж упіймають із кількома такими, то його повісять. Тому я милосердно вбережу його від такої долі. До лісу, Рейнмаре, до лісу. Не можна гаяти часу.

* * *

Пройшов короткий і теплий дощ, а коли він перестав, ліс почало затягувати туманом. Птахи мовчали. Було тихо. Як у храмі.

- Твоє гробове мовчання, - озвався нарешті Шарлей, який ішов поруч із конем, - здається, про щось свідчить. Щось подібне до невдоволення. Ану, спробую вгадати... Йдеться про того діда?

- Так, про нього. Ти повівся негарно. Неетично, делікатно кажучи.

- Ха! Той, хто звик грати чужих жінок, починає навчати моралі.

- Не порівнюй, будь ласкавий, речей непорівнянних.

- Тобі тільки здається, що вони непорівнянні. А крім того, мій вчинок - негідний, як тобі здається, - був продиктований турботою про тебе.

- Це справді важко зрозуміти.

- При оказії я постараюся тобі пояснити, - Шарлей зупинився. - Але наразі я пропонував би зосередитися на дещо важливішій справі. Йдеться про те, що я поняття не маю, де ми. Заблудився у цьому паршивому тумані.

Рейневан роззирнувся, глянув на небо. І справді, ще мить тому добре помітне бліде кружальце сонця, яке проглядало крізь імлу і вказувало напрямок, тепер зовсім зникло. Густі випари висіли низько, у них зникали навіть верхівки найвищих дерев. Біля землі туман де-не-де лежав так, що папороть та кущі, здавалося, виступають з океану молока.

- Замість перейматися долею убогих дідів, - знов озвався демерит, - і переживати душевні терзання, ти б краще використав свій талант, щоби відшукати дорогу.

- Що-що?