Слава ЗСУ!

Біль... Біль змусив його прийти до тями. Перед очима була тільки пітьма. Страшенно боліла права нога. Він спробував нею поворушити, але різкий біль змусив припинити ці спроби... в голові крутилась лише одна коротка думка. Де Я? Треба згадати вчорашній день. Але не міг нічого згадати, пошматовані обривки спогадів складали лише картину,ніби на яку потрапив дощ, від якого вона спотворилась... Нарешті його мозок почав влаштовувати послідовність. Ранок... сніданок... квиток на столі(в Австралію)... аеропорт... друзі....літак...13 місце... зліт... випивка... красива стюардеса... секс... гроза... Біль знову нагадав про себе. Хлопець подивився навколо себе, але його кругом зустрічала тягуча пітьма... Закричав, ніхто не відповів. Темрява душила у виски. Минула година, після того як він прокинувся. Йому здавалось що минув день... відчуття безпорадності злило його... Спробував знову щось згадати, але все дарма...Т реба щось робити... Вибиратися. Він спробував піднятись. Не втримався, упав. Почав лізти... На довго його не вистачало. Нога не давала йому спокою. Перерви між його рухом тривали більше ніж час просування. Відпочиваючи він просто лежав голіруч, не в змозі навіть поворухнутись. Глибоко в душі він розумів, що це не просто пітьма. Це щось більше, що не піддається поясненню. Крім тиші і болю тут нічого не було. Втома закрила його важкі повіки... сон... 

«Прокидайся... Прокидайся. Зараз не час спати».

Нарешті ти прокинувся. Нарешті його очі побачили світло. Воно йшло від невеликого вогнище. Багаття прорізало кромешну темряву. Здавалось пітьма хотіла проковтнути цей маленький вогник, наповнити ним своє бездонне черево... Хлопець побачив білля багаття силует людини. Хотів щось сказати, але ніби онімів. Цей вогник надав йому сили повзти. Він вже не зважав на біль, який зводив його з розуму. Він майже непритомнів, але боявся загубити це світло, цей маячок. Але вогонь не наближався, лиш далі тікав від нього. Мить і він зник, мить і він вже біля хлопця. 

Я чекав на тебе - промовив незнайомець. 

Він не бачив його обличчя, тільки голос, який доволі був знайомий. 

- Хто ти? - промовив хлопець.

-Я - це ти. Ти - це я.

- Що за маячню ти мені говориш! Як це може бути... неможливо. Де я? Що трапилось? чому я не на літаку? - Ти й досі нічого не зрозумів? Ти в комі. Майже всі загинули в авіакатастрофі, крім тебе і однієї дівчини. І постає одне питання. Кому жити? В тебе відмовляють легені. Їй потрібне серце. Смерть одного, це життя для інших. Смерть однієї, це життя для одного.

- Я не збираюсь помирати, ліпше вона ніж я! Я її не знаю, і не збираюсь віддавати свій квиток на експрес до життя. Ніхто не забере в мене його... мій шанс.

- Гаразд, я розкажу про неї тобі. Вона народилась в бідній сім’ї. Її дитинство було пекло. Але вона не зламалася, а продовжувала йти по життєвому шляху з високо піднятою головою. Добилася успіху, стала відомим лікарем, мала все ще хотіла. Але її серце горіло в муках, бачачи страждання інших людей. Вона стає волонтером, допомагає людям по всьому світі... Витрачає весь свій статок... і ось на останні гроші купує квиток і летить в Австралію допомагати місцевим аборигена. А тепер згадаємо твоє життя, твої вчинки. Я не буду розповідати тобі про них, адже ти вже знаєш відповідь. 

На очах у хлопця силует перетворювався в нього...... альтер его. Друге Я глянуло у бік. Де зупинився його погляд з’явилось двоє дверей. Із крипом вони відчинилось. Яскраве світло струменіло з них,яке сліпило очі хлопця.