Слава ЗСУ!

— Його Імператорська Величність, — церемонно вклонився амбасадор, — не може втручатися у справи Дол Блатанна, незалежного королівства, визнаного усіма сусідніми державами.

— Але не Реданією. Для Реданії Дол Блатанна — це й надалі частина королівства Едірн. Хоча ви разом із ельфами й Кедвеном розділили Едірн на шматки, хоча від Лирії не залишилося lapis super lapidem[4], завчасно викреслювати ті королівства з мапи світу. Завчасно, екселенце. Втім, тут не час і не місце про це дискутувати. Нехай Франческа Фіндабайр поки що королює собі, ще прийде час на справедливість. А що із іншими бунтівниками й організаторами замаху на короля Візіміра? Що з Вільгефорцем з Роґґевену, що із Йеннефер з Венґерберга? Є підстави думати, що після поразки обидва вони втекли до Нільфгарду.

— Запевняю, — підвів голову амбасадор, — що це не так. А якби дійшло до цього, то ручаюся, що не мине їх кара.

— Вони завинили не перед вами, то й не вам належить їх карати. Щире прагнення справедливості, що є, як ви відмітили, fundamentum regnorum, імператор Емгир довів би, видавши нам отих злочинців.

— Не можна відмовити у слушності вашому бажанню, — визнав Шілярд Фітц-Естерлен, удаючи заклопотану усмішку. — Втім, цих осіб в Імперії немає, це primo[5]. Secundo[6], якби навіть потрапили вони туди, існує ж перепона. Екстрадиція виконується з вироку закону, у цьому разі схваленого імператорською радою. Зважте, ваша вельможносте, що розрив Реданією дипломатичних стосунків — то акт недружній, і важко розраховувати на те, аби рада проголосувала за екстрадицію осіб, які шукають притулку, якщо екстрадиції цієї бажає недружня країна. Це була б безпрецедентна справа… Хіба що…

— Хіба — що?

— Хіба що створити прецедент.

— Не розумію.

— Якщо королівство Реданія було б готовим видати імператору його підданого, схопленого тут посполитого злочинця, імператор і його рада мали б підставу відвзаємнити той жест доброї волі.

Дійкстра довго мовчав, справляючи враження, що дрімає або думає.

— Про кого йдеться?

— Прізвище злочинця… — Амбасадор удав, що намагається пригадати, врешті сягнув у саф’янову теку за документом. — Вибачте, memoria fragilis est[7]… Ось. Такий собі Кагір Мавр Диффрин еп Келлах. На ньому важкі звинувачення. Розшукується за вбивство, дезертирство, raptus puellae[8], насильство, крадіжку й фальсифікацію документів. Утікаючи від гніву імператора, дременув за кордон.

— До Реданії? Далекий він обрав шлях.

— Ваша вельможносте, — легенько усміхнувся Шілярд Фітц- Естерлен, — також не обмежує своїх інтересів виключно Реданією. Я не маю і тіні сумнівів, що якби злочинець виявився схопленим у будь-якому з союзницьких королівств, ваша вельможність знав би про те з рапортів своїх чисельних… знайомих.

— І як, кажете, зветься той злочинець?

— Кагір Мавр Диффрин еп Келлах.

Дійкстра мовчав довго, вдаючи, що шукає у пам’яті.

— Ні, — сказав нарешті, — не ловили нікого із таким іменем.

— Справді?

— Моя memoria не буває fragilis у таких справах. Мені шкода, екселенце.

— Мені також, — холодно промовив Шілярд Фітц-Естерлен. — Особливо тому, що взаємна екстрадиція злочинців не здається мені у таких умовах можливою. Не стану більше стомлювати своєю присутністю вашу вельможність. Зичу здоров’я та успіхів.

— Навзаєм. Прощавайте, екселенце.

Амбасадор вийшов, виконавши кілька складних церемоніальних уклонів.

— Поцілуй мене у sempiternum meam[9], хитрун, — буркнув Дійкстра, схрещуючи руки на грудях. — Орі! Вилазь!

Секретар, червоний від довго стримуваного кахикання і кашляння, показався з-за портьєри.

— Чи Філіппа все ще сидить у Монтекальво?

— Так, кхи-кхи. Із нею — пані Ло-Антіль, Мерігольд і Мец.

— За день-два може вибухнути війна, за мить кордон на Ярузі запалає, а вони сховалися десь у дикому замку! Бери перо, пиши. Люб’язна моя Філь… Холера!

— Я написав: «Дорога Філіппо».

— Добре. Пиши далі. Може, зацікавить тебе, що дивак у шоломі із пір’ям, який на Танедді настільки ж таємниче зникнув, як і з’явився, зветься Кагір Мавр Диффрин і що є він сином сенешаля Келлаха. Дивну ту особу розшукуємо не тільки ми, а, як виявилося, ще й служби Ваттьє де Рідо й люди того сучого сина…

— Пані Філіппа, кхи-кхи, не любить таких слів. Я написав: «тієї каналії».

— Хай буде. Тієї каналії Стефана Скеллена. Ти знаєш настільки ж добре, як і я, дорога Філь, що розвідка Емгира пильно розшукує тільки тих агентів й емісарів, яким Емгир заприсягся залити сала за шкіру. Тих, які замість того, аби виконати наказ чи загинути, зрадили й наказу не виконали. Тож справа нині виглядає досить дивно, бо ми ж були впевнені, що накази того Кагіра стосувалися ловіння княжни Цірілли й доправлення її до Нільфгарду. Абзац. Хотів би я проговорити із тобою віч-на-віч ті дивні, але обґрунтовані підозри, які збудила в мені та справа — як і дещо неймовірні, але не позбавлені сенсу теорії, що в мене з’явилися. Виражаю глибоку повагу, et cetera, et cetera.

---

  4 Каменя на камені (лат.).

  5 По-перше (лат.).

  6 По-друге (лат.).

  7 Пам’ять — крихка (лат.).

  8 Викрадення дівчини (лат.).

  9 Назавжди моє (лат.) — метафорична назва дупи.