Слава ЗСУ!

Франческа Фіндабайр не розчарувала. Ані препишною сукнею кольору бичачої крові, ані гордовитою зачіскою, ані рубіновим кольє, ані очима сарни, оточеними різким ельфійським макіяжем.

— Вітаю, пані, — сказала Філіппа, — у замку Монтекальво, куди я дозволила собі запросити вас із метою обговорення певних справ непересічного значення. Мені шкода, що зустрічаємося ми у вигляді телепроекції. Але зустріч безпосередню не дозволяє нам ані час, ані відстань, що нас розділяє, ані ситуація, у якій усі ми опинилися. Я Філіппа Ейльгарт, пані цього замку. Як ініціаторка зустрічі й господиня, я дозволю собі провести представлення. Праворуч від мене сидить Маргарита Ло-Антіль, ректорка академії в Аретузі. Ліворуч від мене: Трісс Мерігольд з Марібору і Кейра Мец з Каррерасу. Далі Сабріна Ґлевіссіг з Ард Карайгу. Шеала де Танкарвіль прибула з Крейдену, з Ковіру. Франческа Фіндабайр, відома також як Еніда ан Гленна, нині володарка Долини Квітів. І нарешті Ассіре вар Анагід з Віковаро в Імперії Нільфгард. А зараз…

— А зараз я попрощаюся! — крикнула Сабріна Ґлевіссіг, вказуючи на Франческу рукою в перснях. — Ти занадто далеко зайшла, Філіппо! Я не маю наміру сидіти за одним столом із проклятою ельфійкою навіть як ілюзія! Кров на мурах та підлогах Ґарштангу ще не встигла вицвісти! А це ж вона пролила ту кров! Вона й Вільгефорц!

— Я б просила зберігати пристойність. — Філіппа обіруч сперлася на край столу. — І холоднокровність. Вислухайте, що я маю сказати. Ні про що більше я не прошу. Коли я завершу, кожна з вас вирішить, чи залишитися, чи піти. Проекція — добровільна, її можна перервати у будь-яку хвилину. Єдине, про що я вас прошу, якщо ви вирішите піти, — збережіть таємницю про цю зустріч.

— Я знала! — Сабріна рухалася так різко, що на мить випала з проекції. — Таємна зустріч! Таємні рішення! Точніше кажучи — змова! І цілком очевидно, проти кого вона спрямована. Чи ти з нас насміхаєшся, Філіппо? Бажаєш дотримуватися секретності перед нашими королями, перед колегами, яких ти не знайшла за необхідне запросити. А отам сидить Еніда Фіндабайр, яка з ласки Емгира вар Емрейса королює у Дол Блатанна, володарка ельфів, яка чинами й зброєю підтримує Нільфгард. Мало того, я зі здивуванням бачу на проекції цього залу чародійку з Нільфгарду. З якого це часу чародії з Нільфгарду перестали визнавати сліпе послушенство і рабський сервілізм до імператорської влади? Про які секрети ми тут говоримо? Якщо вона тут є, то за згодою і з відома Емгира! За його наказом! Як його очі й вуха!

— Заперечую, — спокійно промовила Ассіре вар Анагід. — Ніхто не відає, що я беру участь у цій зустрічі. Мене попросили зберігати таємницю, я її зберігала й зберігаю. У тому числі й у своїх власних інтересах. Бо якби вийшло назовні, голови б я не зберегла. Бо саме на це спирається сервілізм чародіїв в Імперії. Вони мають на вибір сервілізм або ешафот. Я прийняла ризик. Заперечую, що я прибула сюди як шпигун. Довести це я можу лише одним чином: власною смертю. Досить буде зламати таємницю, про яку просить пані Ейльгарт. Досить буде, аби новина про нашу зустріч вийшла за ці стіни, — і я втрачу життя.

— Для мене розкриття секрету також мала б прикрі наслідки, — чарівно посміхнулася Франческа. — У тебе все ще є пречудова можливість для реваншу, Сабріно.

— Я добиваюся реваншу іншими методами, ельфійко! — Чорні очі Сабріни зловороже запалали. — Якщо таємниця вийде на яв, то не з моєї вини чи необережності. Принаймні, не з моєї!

— Чи ти щось маєш на увазі?

— Вочевидь, — втрутилася Філіппа Ейльгарт. — Вочевидь, Сабріна дещо має на увазі. Вона делікатно нагадує пані про мою співпрацю з Сігізмундом Дійкстрою. Як начебто сама вона не має контактів із розвідкою короля Генсельта!

— Є різниця! — гарикнула Сабріна. — Я не була три роки коханкою Генсельта! І тим більше — коханкою його розвідки!

— Досить того! Замовкни!

— Підтримую, — раптом голосно сказала Шеала де Танкарвіль. — Замовкни, Сабріно. Досить уже про Танедд, досить про шпигунські пригоди та адюльтер. Я прибула сюди не для того, аби брати участь у суперечках або вислухувати взаємні ресентименти[10] та зневаги. Я також не зацікавлена у ролі медіаторки[11], і якщо мене запрошено з цією метою, то я заявляю, що це було даремно. Насправді я вже підозрюю, що участь моя у цьому — даремна й непотрібна, що я втрачаю час, із трудом викроєний з моєї дослідницької роботи. Втім, я стримаюся від пресупозицій[12]. Пропоную нарешті дати голос Філіппі Ейльгарт. Довідаємося нарешті про мету цього зібрання. Зрозуміємо ролі, у яких ми маємо тут виступати. Тоді без зайвих емоцій ми вирішимо, чи продовжувати виставу, чи опустити завісу. Секретність, про яку нас тут просили, зобов’язує нас усіх. Із наслідками, які я, Шеала де Танкарвіль, особисто обіцяю тим, хто її не збереже.

  10 Ресентімент (від фр. ressentiment — «озлоблення») — відчуття зловорожості до того, кого суб’єкт вважає причиною своїх нещасть.

  11 Медіатор(ка) (від лат. media — «поміж») — той чи та, хто поєднує протилежні сторони або суб’єкти.

  12 Пресупозиція (від лат. prae — «перед» і suppositio — «заклад») — тут: чітке судження.