Слава ЗСУ!

— Не стріляй, — просичав він. — Забери звідси дитину, швидко. А ви — відступіть. Тільки спокійно. Не робіть занадто різких рухів.

Спочатку здавалося їм, що то рухається якась із спорохнявілих колод, наче вона мала намір злізти з нагрітої гури і пошукати тіні серед дерев. Тільки уважніший погляд дозволяв помітити досить нетипові для колоди елементи — перед усім чотири пари тонких ніг із шишкуватими суглобами, що підіймалися над розсіченим борознами, крапчастим і поділеним на рачі сегменти панцирем.

— Тільки спокійно, — тихо повторив Ґеральт. — Не провокуйте його. Нехай вас не обманює його удавана незграбність. Він не агресивний, але вміє рухатися блискавично. Якщо відчує загрозу, може атакувати, а на його отруту протиотрути немає.

Створіння потроху заповзло на колоду. Дивилося на людей та ґномів, повільно крутячи посадженими на тички очима. Майже не рухалося. Чистило кінчики ніг, по черзі їх піднімаючи й старанно клацаючи страшенними, гострими щипчиками.

— Стільки було вереску, — оголосив раптом без емоцій Золтан, стаючи поряд із відьмаком, — що я думав, що воно щось насправді страшне. Наприклад, кавалерист з добровольчого верденського загону. Або прокуратор. А це, на тобі, такий собі павукуватий ракоподібний. Треба визнати, цікаві форми вміє набувати природа.

— Уже не вміє, — відповів Ґеральт. — Те, що там сидить, це окоголів. Створіння Хаосу. Вимираючий посткон’юнкційний релікт, якщо розумієш, про що я кажу.

— Звичайно, що розумію. — Ґном заглянув йому в очі. — Хоча я й не відьмак, спец із Хаосу і таких створіньок. Ну, ото мені цікаво, що тепер відьмак зробить із посткон’юнкційним реліктом. Точніше сказати, цікаво мені, як відьмак те зробить. Скористаєшся власним мечем чи волієш мій сігіль?

— Добра зброя, — Ґеральт кинув оком на меч, який Золтан витягнув з обмотаних котячими шкірками лакованих піхов. — Але потреби у ній не буде.

— Цікаво, — повторив Золтан. — То ми маємо стояти й взаємно переглядатися? Чекати, аж поки релікт відчує в нас загрозу? А може, повернутися і покликати на допомогу нільфгардців? Що пропонуєш, убивцю потвор?

— Принесіть мені з возу черпак і кришку від казанка.

— Що?

— Не дискутуй зі спецом, Золтане, — відізвався Любисток.

Перцифаль Шуттенбах кинувся до возу й миттю доставив потрібні предмети. Відьмак підморгнув компанії, після чого узявся з усіх сил гепати черпаком по кришці.

— Досить! Досить! — закричав за хвилку Золтан Хівай, затискаючи вуха долонею. — Черпак, суко, знищиш! Рак уже втік! Утік вже, холера ясна!

— Та ще й як тікав! — захоплено крикнув Перцифаль. — Аж курява стояла! Мокро, а курява стояла, щоб мені здохнути!

— Окоголов, — прохолодно пояснив Ґеральт, віддаючи ґномам трохи погнуте кухонне начиння, — має надзвичайно тонкий і вразливий слух. Не має вух, але чує, так би мовити, усім собою. Особливо не в змозі він винести металеві звуки. Відчуває біль…

— Навіть у сраці, — перервав Золтан. — Знаю, бо я теж відчув, як ти почав молотити об кришку. Якщо монстр має слух тонший, аніж у мене, я йому співчуваю. Але чи не повернеться, га? Не приведе колег?

— Не думаю, аби на світі лишилося забагато його колег. Та й сам окоголов також навряд чи повернеться у цей крайок. Немає чого лякатися.

— Про потвор дискутувати не стану, — насупився ґном. — Але твій концерт бляшаних інструментів було чути, напевне, аж на островах Скелліге, тож я не виключав би, що якісь любителі музики вже сунуть з того боку, і краще буде, якщо вони нас тут не застануть, коли присунуть. Згортаємо обоз, хлопці! Гей, дівки, одягатися і перерахувати діточок! Виходимо, живо!

***

Коли стали на ночівлю, Ґеральт вирішив прояснити усі неясності. Золтан Хівай цього разу не сідав грати у гвинт, тож не було проблем затягнути його в тихе місце на щиру чоловічу розмову. Почав він прямо й без церемоній.

— Кажи, звідки ти знав, що я — відьмак?

Ґном глянув на нього й легенько посміхнувся.

— Я міг би похвалятися своєю спостережливістю. Міг би сказати, що помітив, як змінюються твої очі у сутінках і при повному сонці. Міг би також сказати, що я бувалий ґном і чув те та інше про Ґеральта із Рівії. Але правда є більш банальною. Не дивися вовком. Ти потайний, але твій приятель бард співає і теревенить, і пащека у нього не закривається. Звідси я і знаю, яка у тебе професія.

Ґеральт стримався від того, аби поставити нове питання. І слушно.

— Ну, добре, — продовжив Золтан. — Любисток усе розтеревенив. Мусив відчути, що ми цінуємо щирість, а того, що ми до вас приязно настроєні, відчувати й не мав, бо ми приязні не приховуємо. Коротше кажучи: я знаю, навіщо тобі так треба на південь. Знаю, які важливі й пильні справи ведуть тебе до Нільфгарду. Знаю, кого ти там маєш намір шукати. І не тільки із пліток поета. Я мешкав перед війною в Цінтрі, тож чув розповіді про Дитя Несподіванку й про біловолосого відьмака, якому та Несподіванка була призначена.