Слава ЗСУ!

— Перелякана прокляттям, яке наклала на неї Лара, коли Керро відмовила їй у допомозі й вигнала на мороз, — втрутилася Кейра Мец. — Якби не прийняла вона дитинку, мала б сама і весь її рід страждати від страшенних наслідків…

— Ото, власне, є казковими орнаментами, від яких Франческа відмовилася, — перервала Філіппа Ейльгарт. — Дотримуймося фактів.

— Пророчі здібності Відаючих зі Старшої Крові є фактом, — сказала Іда Емен, підводячи очі на Філіппу. — А сугестивний мотив пророцтва, що повторюється у всіх версіях легенди, дає матеріал для роздумів.

— Дає донині й давав колись, — підтвердила Франческа. — Розмови про прокляття Лари не стихали, пригадали про них десь років через сімнадцять, коли дівчинка, прийнята Керро, та, яку назвали Ріанноною, виросла у панну, що затьмарила навіть легендарну вроду матері. Прийомна дочка, Ріаннона носила офіційний титул реданської принцеси, а цікавилося нею багато панівних родів. Коли серед багатьох конкурентів Ріаннона вибрала нарешті Гойдемара, молодого короля Темерії, плітки про прокляття ледь не знищили той мар’яж. Але у насправді посиленому варіанті плітки пішли у люди через три роки після шлюбу Гойдемара й Ріаннони. Під час повстання Фальки.

Фрінгілла, яка ніколи не чула ані про Фальку, ані про її повстання, підвела брови. Франческа те помітила.

— Для північних королівств, — пояснила, — були то події трагічні й криваві, дотепер живі у пам’яті, хоча минуло понад сто років. У Нільфгарді, із яким Північ тоді не мала майже ніяких контактів, справа та, напевне, невідома, тому я дозволю собі нагадати окремі факти. Фалька була дочкою Фріданка, короля Реданії. Від шлюбу, який він розірвав, коли в око йому впала вродлива Керро, та сама, яка пізніше пригорнула дитину Лари. Зберігся документ, який розлого й у подробицях подавав причини розлучення, але зберігся також і портретик першої дружини Фріданка, ковірської шляхтички, який говорив настільки ж багато. Була то, безсумнівно, напівельфійка, але з рішучою перевагою людських рис. Очі шаленої вар’ятки, волосся потопельниці й рот ящірки. Коротко: бридулю відіслали до Ковіру разом із однорічною дочкою, Фалькою. І скоро забули й про одну, й про іншу.

— Фалька, — продовжила за мить Еніда ан Гленна, — нагадала про себе через двадцять п’ять років, піднявши повстання і начебто власною рукою вбивши батька, Керро й двох народжених братів. Збройний заколот спочатку вибухнув за підтримки частини ковірської та темерської шляхти як битва законної первородної доньки за трон, що їй належав, але скоро перетворилася на селянську війну небувалого масштабу. Обидві сторони удавалися до жахливих жорстокостей. Фалька увійшла до легенд як кривавий демон, насправді ж куди правдоподібнішим є те, що вона просто перестала володіти ситуацією і все новими гаслами, які виписували на знаменах повстанців. Смерть королям, смерть чародіям, смерть жрецям, шляхті, багачам і панам, скоро — смерть усьому живому, бо п’яна від крові чернь не могла вже зупинитися. Повстання почало поширюватися на інші країни…

— Нільфгардські історики про те писали, — із явною насмішкою перебила її Сабріна Ґлевіссіг, — А пані Ассіре й пані Віго безсумнівно про те читали. Скорочуй, Франческа. Переходь до Ріаннони і трійні з Гоутборгу.

— Будь ласка. Ріаннона, прийнята Керро дочка Лари Доррен, тепер уже дружина Гойдемара, короля Темерії, була випадково спіймана повстанцями Фальки й ув’язнена у замку Гоутборзі. Коли її впіймали, була вона вагітною. Замок оборонявся ще довго після того, як повстання було придушено, а Фальку страчено, але Гойдемар таки взяв його штурмом і звільнив дружину. Із трійкою дітей, двома дівчатками, які вже ходили, й хлопчиком, який тільки намагався. Ріаннон була божевільною. Розлючений Гойдемар розтягнув на тортурах усіх полонених, і зі шматків їх зізнань, перериваних криками, склав загальний образ.

— Фалька, яка вроду свою перейняла, скоріше, від ельфійської бабки, аніж від матері, широко обдаровувала своїми принадами усіх своїх «гетьманів», від шляхти до звичайних отаманів та різунів, забезпечуючи тим собі їхню вірність і лояльність. Нарешті вона завагітніла й народила дитинку, докладно у той само час, коли ув’язнена у Гоутбурзі Ріаннона принесла близняток. Фалька наказала покласти своє немовля до дітей Ріаннони. Як вона начебто висловилася, гідними честі бути мамками її виродків є лише королеви, й отака доля чекає усіх коронованих самиць при новому порядку, який вона, Фалька, збудує після перемоги.

— Проблема полягала у тому, що ніхто, включаючи Ріаннону, не знав, яке із трійці є дитиною Фальки. Із великою долею ймовірності вважалося, що то одна з дівчаток, бо начебто Ріаннона народила хлопчика й дівчинку. Повторюю: начебто, бо не зважаючи на погордливі декларації Фальки, дітей годували звичайні хлопські мамки. Ріаннона, коли її, врешті, вилікували від божевілля, нічого не пам’ятала. Авжеж, народила. Авжеж, приносили їй час від часу усю трійцю до ліжка та показували. Нічого більше.