знайди книгу для душі...
Кобила відьмака, посічена гострими уламками скель, встала дибки. Ґеральт хотів зіскочити, але зачепився пряжкою за стремено й упав набік, на дорогу. Кобила заржала й погнала уперед, просто на міст, що танцював над прірвою. По мосту бігли Гноми, кричучи та лаючись.
— Швидше, Ґеральте! — крикнув, озирнувшись, Любисток, який біг слідом за ними.
— Застрибуй, відьмаче! — покликав Доррегарай, розхитуючись у сідлі й із останніх сил стримуючи шаліючого коня.
Позаду, за ними, весь шлях тонув у хмарі пилюки, піднятій валунами, що, падаючи, розбивали вози Нєдаміра. Відьмак учепився пальцями у ремені в’юків за сідлом чародія. Почув крик.
Йеннефер звалилася разом із конем і відкотилася убік, подалі від копит, що били наосліп, припала до землі, закриваючи голову руками. Відьмак відпустив сідло й побіг до неї, пірнувши у зливу каміння, перескакуючи щілини, що розкривалися під ногами. Шарпнув за плече Йеннефер, та встала на коліна. Очі мала широко розплющені, із розтятої брови текла цівка крові, сягаючи вже кінчика вуха.
— Уставай, Йен!
— Ґеральте! Бережися!
Величезний плаский скельний блок, із гуркотом і скреготом тручись об стіну обриву, зсувався, летів просто на них. Ґеральт упав, накриваючи собою чародійку. Тої ж миті блок вибухнув і розірвався на міріади уламків, що упали на них, жалячи, наче оси.
— Швидше! — крикнув Доррегарай. Розмахуючи паличкою на танцюючому коні, він розпилював нове й нове каміння, що зсувалося по стінці. — На міст, відьмаче!
Йеннефер махнула рукою, вигинаючи пальці, крикнула незрозуміло. Каміння, стикаючись із голубуватою півсферою, що раптом виросла над їх головами, зникало, наче краплі води на розжареній блясі.
— На міст, Ґеральте! — крикнула чародійка. — Поряд зі мною!
Вони побігли, наздоганяючи Доррегарая і кількох спішених лучників. Міст гойдався, тріщав, колоди вигиналися на всі боки, кидаючи їх від балюстради до балюстради.
— Швидше!
Міст раптом осів із пронизливим тріском, половина, яку вони вже пробігли, обірвалася і з гуркотом полетіла в прірву, разом із нею — ґномський фургон, розбившись об кам'яні зуби серед ошалілого іржання коней. Частина, на якій вони перебували, витримала, але Ґеральт зрозумів раптом, що вони біжать уже угору і нахил стає все стрімкішим. Йеннефер вилаялася.
— Падай, Йен!Тримайся!
Рештки мосту заскреготіли, хрупнули й опустилися, наче кріпосні сходні. Вони впали, вчепилися пальцями у щілини між колодами. Йеннефер не втрималася. Писнула по-дівчачому й поїхала вниз. Ґеральт, учепившись однією рукою, витягнув кинджал і всадив вістря між колодами, обома руками схопився за руків’я. Суглоби його ліктів затріщали, коли Йеннефер шарпнула, повиснувши на поясі й піхвах меча, перекинутого через спину. Міст хрупнув знову й нахилився ще сильніше, майже вертикально.
— Йен, — простогнав відьмак. — Зроби щось... Холера, кинь закляття!
— Як? — почув він гнівне, приглушене бурмотіння. — Я ж вишу!
— Звільни одну руку!
— Я не можу...
— Гей! — гукнув Любисток. — Ви тримаєтесь? Гей!
Ґеральт не бачив потреби підтверджувати.
— Дайте мотузку! — дерся Любисток. — Швидко, зараза! Поряд із трубадуром з’явилися Рубайли, Гноми й Ґилленстерн. Ґеральт почув слова Богольта:
— Почекай, музико. Вона зараз звалиться. Тоді витягнемо відьмака.
Йеннефер засичала, наче змія, звиваючись на спині в Ґеральта. Пояс болісно впився йому в груди.
— Йен? Можеш намацати опору? Ногами? Можеш щось зробити ногами?
— Так, — простогнала вона. — Помахати.
Ґеральт глянув униз, на річку, що кипіла серед гострого каміння, об яке билися, вируючи, кілька колод мосту, кінь і труп у яскравих барвах Кайнгорна. За камінням, у смарагдовому, чистому вирі, побачив веретеноподібні тіла великої форелі, що ліниво рухалася у течії.
— Ти тримаєшся, Йен?
— Ще... так...
— Підтягнися. Ти маєш спертися...
— Не... можу...
— Дайте мотузку! — верещав Любисток. — Ви що, здуріли? Вони удвох упадуть!
— Може, й добре, — запитав невидимий Ґилленстерн.
Міст затріщав і зсунувся ще більше. У Ґеральта почали німіти пальці, затиснуті на руків’ї кинджалу.
— Йен...
— Заткнися... і припини крутитися...
— Йен?
— Не називай мене так...
— Ти витримаєш?
— Ні, — сказала вона холодно. Уже не билася, висіла на його спині мертвим, безвладним тягарем.
— Йен?
— Заткнися.
— Йен. Пробач мене.
— Ні. Ніколи.
Щось повзло вниз, колодами. Швидко. Наче змія. Мотузка, холодно відсвічуючи, вигинаючись і звиваючись, неначе жива, намацала рухливим кінчиком карк Ґеральта, просунулася під пахвами, сплелася у вільний вузол. Чародійка на ньому застогнала, втягнувши повітря. Він був упевнений, що вона заплаче. Помилявся.
Admin 09.12.2021
вона ще є в 3-му відьмаку від CD Project Red ;)
Рафаіл 05.12.2021
Чи можна бути закоханим у жінку, яка існує лише на сторінках книги?
Можна .
Я кохаю тебе, Йеннефер.