Слава ЗСУ!

Коли Полювання пронеслося чвалом, а хмари розвіялися, люди побачили місяць — той зменшувався, як завжди під час Зрівняння. Але у ту ніч місяць був кольору крові.

Простий люд мав щодо феноменів Еквінокції багато тлумачень, що, втім, сильно різнилися, відповідно до специфіки регіональних демонологій. Астрологи, друїди й чародії також мали тлумачення, але у більшості випадків помилкові й склепані на виріст. Мало, занадто мало було людей, які могли ті явища пов’язати зі справжніми фактами.

На Островах Скелліге, наприклад, нечисленні забобонні бачили у тих дивовижних подіях обіцянку Тедд Дейред, кінця світу, якому передуватиме битва Раг-нар-Роог, кінцева битва Світла та Темряви. Несподіваний шторм, який у ніч Осіннього Зрівняння струсонув Острови, забобонні визнали хвилею, що її пхав дзьоб потворного Нагльфара з Морхьоґґу, драккара, що везе армію примар і демонів Хаосу, із бортами, що збудовані з нігтів мерців. Люди більш освічені чи краще поінформовані пов’язували шаленство небес та моря із персоною злої чародійки Йеннефер — і її страшною смертю. Треті — поінформовані ще краще — бачили у збуреному морі знак, що ото конає хтось, у чиїх венах тече кров королів Скелліге і Цінтри.

Як світ — без кінця і краю, так і ніч осінньої Еквінокції була ніччю мар, кошмарів і примар, ніччю раптових, задушливих і з шаленим пульсом пробуджень у страху серед мокрих від поту, збитих простирадл. Видіння і пробудження не оминали й голів найсвітліших — у Нільфгарді, у Золотих Вежах пробудився із криком імператор Емгир вар Емрейс. На Півночі, у Лан Ексетері, підірвався із ложа король Естерад Тиссен, розбудивши дружину, королеву Зулейку. У Третогорі здригнувся і потягнувся за кинджалом головний шпигун Дійкстра, розбудивши дружину міністра фінансів. У замку Монтекальво здригнулася на адамашковій постелі чародійка Філіппа Ейльгарт, не розбудивши дружину графа де Ноельє. Прокинулися — більш чи менш різко — ґном Ярпен Зігрін у Магакамі, старий відьмак Весемір у гірській фортеці Каер Морен, банківський клерк Фабіо Сахс у місті Ґорс Велені, ярл Крах ан Крайт на борту драккара «Рінґгорн». Прокинулася і чародійка Фрінгілла Віго у замку Боклер, прокинулася жриця Сіґрдріфа у храмі богині Фрейї на острові Гіндарсфьяль. Прокинулися Даніель Етчеверрі, граф Гаррамон в обложеній фортеці Марібор. Зивік, десятник Бурої Хоругви, у форті Бан Ґлеану. Купець Домінік Бомбаст Хувенагель у містечку Кларемон. І багато, багато інших.

Утім, мало було людей, що зуміли б усі ті явища й феномени зв’язати із реальним, конкретним фактом. І з конкретною особою. Так уже воно сталося, що троє тих людей проводили ніч осінньої Еквінокції під одним дахом. У святині богині Мелітеле в Елландері.

* * *

— Дрімлюги, — простогнав писарчук Ярре, вдивляючись у темряву, що огорнула храмовий парк. — Тисячі їх, схоже, хмари цілі… Кричать на чиюсь смерть… На її смерть… Вона помирає..

— Дурні не говори! — Трісс Мерігольд розвернулася різко, підняла стиснутий кулак, на мить здалося, що вона вдарить чи штовхне хлопця у груди. — Ти віриш у ті дурні забобони? Вересень закінчується, дрімлюги перед відльотом збираються! Це цілком природно!

— Вона помирає…

— Ніхто не помирає! — крикнула чародійка, збліднувши з люті. — Ніхто, ти зрозумів? Припини патякати!

Бібліотечний коридор виповнився адептками, які прокинулися від нічної тривоги. Обличчя їхні були серйозні й бліді.

— Ярре. — Трісс заспокоїлася, поклала хлопцю руку на плече, стиснула сильніше. — Ти єдиний чоловік у храмі. Ми всі дивимося на тебе, шукаємо у тобі підтримки та допомоги. Не можна тобі боятися, не можна тобі панікувати. Опануй себе. Не розчаровуй нас.

Ярре глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїти тремтіння рук і губ.

— То не страх… — прошепотів, уникаючи погляду чародійки. — Я не боюся, я переймаюся! За неї. Бачив я уві сні…

— Я також бачила, — стиснула губи Трісс. — Снився нам той самий сон, тобі, мені й Неннеке. Але ні слова про те.

— Кров на її обличчі… Стільки крові…

— Мовчи, я ж просила. Неннеке йде.

Архіжриця підійшла до них. Обличчя в неї було зморене. На німе запитання Трісс відповіла заперечувальним рухом голови. Зауваживши, що Ярре відкриває рота, заговорила першою.

— На жаль, ні. Коли Дике Полювання пролітало над храмом, прокинулися майже всі, але видінь не мала жодна. Навіть таких туманних, як наше. Іди спати, хлопче, нічого тут тобі робити. Дівчата, прошу до дорміторія!

Обіруч потерла обличчя й очі.

— Ех… Еквінокція! Холерна ніч… Іди лягай, Трісс. Нічого не можемо зробити.

— Це безсилля, — стиснула кулаки чародійка, — доводить мене до сказу. Тільки подумавши, що вона там десь страждає і стікає кров’ю, що погрожує їй… Зараза, якби я знала, що робити!