Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак - Останнє бажання

Анджей Сапковський

Останнє бажання

Голос розуму – 1

Вона прийшла над ранок.

Увійшла обережно, тихо, безшумно ступаючи, пливучи по кімнаті, немов примара, фантом, а єдиним звуком, що видавав її рух, був шелест накидки, що торкалася голого тіла. Однак саме це невловиме, ледь чутне шелестіння розбудило відьмака, а може, тільки вирвало з напівсну, у якому він розмірено колихався, немов занурений у бездонну драговину, висячий між дном і поверхнею спокійного моря, серед ниток водоростей, що легенько звиваються.

Він не поворухнувся, навіть не сіпнувся. Дівчина підпорхнула ближче, скинула накидку, повільно, нерішуче сперлася коліном на край ложа. Він спостерігав за нею з-під опущених вій, не видаючи, що не спить. Дівчина обережно піднялася на постіль, лягла на нього, обхопила стегнами. Опираючись на напружені руки, ковзнула по його обличчю волоссям. Волосся пахло ромашкою. Рішуче і ніби нетерпляче нахилилася, торкнулася груддю його повіки, щоки, губ. Він посміхнувся, повільно, обережно, ніжно взяв її руки у свої. Вона випрямилася, вислизаючи з-під його пальців, промениста, підсвічена й від цього світла нечітка в мрячному відблиску зорі. Він поворухнувся, але вона рішучим натиском обох рук зупинила його й легкими, але наполегливими рухами стегон домоглася відповіді.

Він відповів. Вона вже не уникала його рук, відкинула голову, струснула волоссям. Її шкіра була холодною й разюче гладкою. Очі, які він побачив, коли вона наблизила своє обличчя до його обличчя, були величезними й темними, як очі русалки.

Погойдуючись, він потонув у ромашковому морі, а воно завирувало й зашуміло, втративши спокій.

Відьмак

1

Згодом оповідали, начебто він прийшов з півночі, від Ланцюгової брами. Йшов пішки, ведучи нав'юченого коня за повід. Було вже далеко пополудні, крамниці поворозників та римарів позамикалися, вулички спорожніли. Хоч стало спекотно, чоловік накинувся чорним плащем, привертаючи до себе загальну увагу. Зупинився він під корчмою «Старий Наракорт», хвильку постояв, дослухаючись до гомону всередині. Корчма, як і завше о цій порі, була повна людей. Незнайомець подався вуличкою вниз. Неподалік стояла ще одна, менша корчма, називалась вона «Лис». Людей тут було негусто. Корчма зажила не найкращої слави. Хазяїн звів голову з-над діжки квашених огірків і зміряв прибульця поглядом. Той, усе ще в плащі, стояв непорушно перед шинквасом і мовчав.

— Вам чого?

— Пива,— сказав незнайомець. Голос мав неприємний. Корчмар обтер об фартуха руки й наповнив череп'яний кухоль з надщербленими вінцями. Незнайомець не здавався старим, однак був геть сивий. З-під його плаща виглядала потерта шкірянка, зашнурована на шиї й плечах. Коли скинув плаща, всі помітили за плечима в прибульця меч. В тому не було нічого дивного: у Визимі майже всі мали зброю, а проте ніхто не носив меча за плечима, наче лук ачи сагайдак. Незнайомець не сів до столу, де гомоніли нечисленні гості, лишився біля шинквасу й, свердлячи корчмаря проникливим поглядом, навстоячки сьорбав пиво.

— Мені треба десь переночувати,— сказав він.

— Тут нема де,— буркнув корчмар, позираючи на його брудні чоботи.— В «Старому Наракорті» спитайте.

— Я б хотів тут.

— Нема місця.— Корчмар нарешті розпізнав акцент зайди — то був ривієць.

— Я заплачу,— сказав гість тихо, мовби вагаючись. І тоді, власне, й сталась ота дурна пригода. Віспуватий ломовик, що не спускав із прибульця погляду, підвівся й ступив до шинквасу. Двоє його приятелів стали кроків за два позаду.

— Тобі ж кажуть: немає місць, дурню, гультіпако ривійський!— прохрипів ломовик, наближаючись до незнайомця.— Нам тут, у Визимі, такі, як ти, ні до чого. Це порядне місто! Незнайомець узяв свого кухля й відступив трохи назад. Кинув погляд на корчмаря, але той одвертав очі: не мав жодного наміру заступатися. Зрештою, хто тих ривійців любить?

— Усі ривійці — бандюги!— не вгавав ломовик, дихаючи пивом, часником і люттю.— Чуєш, поганцю, що я кажу?!

— Не чує. Йому вуха лайном позакладало,— докинув один із тих, що стояли позаду. Другий зареготав.

— Плати й вимітайся!— гаркнув віспуватий. Незнайомець лише тепер глянув на нього:

— Доп'ю пиво й піду.

— Ми тобі допоможемо!— ревнув ломовик, вибив ривійцеві з руки кухля і вчепився за ремінь у нього на грудях. Один з напарників ломовика вже замахнувся був кулаком іззаду, коли чужинець раптом вирвався. Свиснув меч, видобутий із піхов, і стрімко зблиснув під каганцями. Знявся рейвах. Хтось із гостей кинувся до виходу. З тріском упало крісло, брязнув об діл череп'яний посуд. Корчмар — губи йому тремтіли — дивився на перерубане навпіл обличчя віспуватого, котрий, учепившись пальцями за край шинквасу, сповзав додолу, мовби тонув. Ті двоє вже лежали на підлозі — один непорушно, другий судомився в кривавій калюжі. Повітря розітнув істеричний жіночий крик. Корчмар затрясся, спазматично ковтнув повітря й почав блювати. Незнайомець відступив до стіни, насторожений і напружений. Меча стискав обома руками, водячи вістрям у повітрі. Ніхто не рухався. Жах, мов холодне багно, обліпив людям обличчя, скував руки-ноги, заціпив горлянки. Сторожа ввалилась до корчми з гуком і брязкотом. Було їх троє, очевидно, проходили поблизу. Вони тримали напоготові обмотані реміняччям палиці, проте, загледівши трупи, повихоплювали мечі. Ривієць, притулившись спиною до стіни, видобув лівою рукою з халяви кинджал.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Ольга 16.01.2020

Гарне фентезі,варто читата


Halyna19 27.12.2019

Підкажіть, хто перклав цю книгу?


Додати коментар