Слава ЗСУ!

- Він ще живий. – Прокоментувала Марсія. – Треба ще.

- Так! – Погодився Рафаель. - Не залишимо ні одного живого місця на ньому!

Вони залишили порізане на маленькі шматки тіло, коли двері раптово відчинилися.

Рафаель нажав на кнопку на руці. І Марсія та Рафаель розчинилися у повітрі, бачачи та відчуваючи, як до них наближаються кулі.

Друзі опинилися десь біля ріки, дивлячись на греблю.

- Все, тепер нам неможна повертатися на корабель. – Проговорила Марсія. – Що ж ми тепер будемо робити? Хто ми тепер?

- Біженці з Луганська або Донецька. Потім виберемо. – Відповів Рафаель.

- Нас знайдуть? – Поцікавилась Марсія.

- Ні, я видалив усі маркери, по яким можна було б нас знайти. А по зовнішності ми нічим не відрізняємося від українців. А починати життя спочатку нам не в перший раз. – Пояснив Рафаель.

- З абсолютно чистого білого аркуша. А як хоча б нас тепер звуть?

- Марина та Рома.

- Добре. Мені подобається.

- І мені.

Місто роботів (Зоряна)

Я дивлюсь у вікно своєї маленької квартири. Піді мною дев’яносто дев’ять поверхів. Я бачу нічне місто, в якому кожен другий - це робот, а всі інші (майже всі) - давно перестали бути справжніми людьми. Серед більшості людей залишилось мало тих, до кого ще не торкнулася рука хірурга, який перетворює власника тіла на півробота або майже на робота, додаючи мікрочіпи для надможливостей, сталеві частини для більшої сили самого природного організму, замінюючи рідне ДНК на тваринне, роблячи організм власника штучним, несправжнім, надприродним. В цьому місті давно перестали по-справжньому вмирати. А у відкритті нових цвинтарів ніхто не незацікавлений: вистачає тих, що є. Бо… Бо ті, у кого є гроші ховають… Ні… це вже не так виходить… Не той зміст набувають такі дії… Краще так висловитися: залишають своїх рідних та коханих в кріокамерах для майбутнього їх воскресіння. Саме чим потім і займаються лікарі: роблять цих мерців напівроботів, роботів з центральним керуванням з людського мозку, розміщеному в кожному такому роботі, чи істот, зшитих з кількох людей, саме з тих частин, які залишилися цілі після якоїсь дурної смерті. Як, наприклад, авто чи авіакатастрофи, чи після активного катання на мотоциклі, при якому у водія повністю не залишилося голови чи вона настільки вже зруйнована, що нічого з тим не поробиш. І тоді це майже непошкоджене, майже ціле тіло без цілої голови використовується для відтворення іншої людини, у якої, наприклад, залишилася ціла чи здорова лише голова, яку і пришивають до цього тіла нерозумного чи того, якому не поталанило,  власника… вибачте, колишнього власника цього тіла.

А коли лишився лише мозок, тоді для нього роблять робота, в який вживлюють цей мозок. І людина продовжує жити вже в цьому роботі. Не лякайтесь: такий робот на перший, навіть на другий погляд нічим не відрізняється від вигляду людини, навіть точно схожий на ту людину, якою був власник цього мозку, лише має ідеальні форми та виглядає ідеально.

Не відтворювати ж півсотні жиру, які були у власника мозку, чи його скручену поставу, якщо можна зробити все так, як треба. Ось і отримує власник мозку своє нове штучне тіло, яке набагато краще оригінального, природного.