Слава ЗСУ!

— Іди геть, я з тобою не розмовляю.

Лойзік почервонів, помовчав трохи й в

— Ну, гаразд.

Відтоді він запекло, по-пролетарськ< мене.

І ця пригода вплинула на все моє ж життєвого шляху, як сказали б ви, па світ був, так би мовити, осквернений; я до людей, навчився ненавидіти й знева» ніколи не мав жодного друга; а подорослії за принцип, що я самотній, що ніхто м що я нічого нікому не прощатиму. Згодом що мене ніхто не любить, і пояснював і гордую любов’ю і чхаю на всяку сентт і вийшла з мене пихата й честолюбна, еі тична й церемонна людина. Я був злий леглими, одружився без кохання, дітей Слуху та страху і своєю ретельністю та < був неабияку повагу. Таке було моє житт я не дбав ні про що, крім свого об< спочину в бозі, то й у газетах напишуть, служений працівник і яка бездоганна л знали люди, скільки в такому житті сам< й черствості!..

Три роки тому померла моя дружина, як сумно, хоч я не признавався ні собі, і смутку я заходився перебирати всякі р< що лишились по батькові й матері: фо мої давні шкільні зошити — мені аж коли я побачив, як старанно складав і суворий тато. Мабуть, він усе ж таки горищі була повна шафа цього добра; а е

ляди я знайшов шкатулку, запечатану батьковими не-чатками. Відкривши її, я знайшов у ній ту колекцію марок, яку збирав п’ятдесят років тому.

Не хочу критись перед вами: мені з очей полилися сльози, і я відніс ту шкатулку до своєї кімнати, як скарб. Приголомшений, я збагнув, як воно тоді було: коли я хворів, хтось знайшов мою колекцію, і батько її конфіскував, щоб я через неї не занедбував навчання! Не слід було йому так робити, але ж і в тому вчинкові виявилась його сувора турбота й любов; мені мимоволі стало жаль і його, й себе.

А потім з’явилась думка: отже, Лойзік не вкрав моїх марок! Боже, який я був несправедливий до нього!.. Я внов побачив перед собою того веснянкуватого розкустраного шибеника —бозна, що вийшло з нього і чи він ще живий! Як же прикро й соромно було мені, коли я думав про все це! Через несправедливу підозру я втратив єдиного друга; та, власне, втратив дитинство. Через це почав я гордувати біднотою; через це поводився пихато; через це більш ні до кого не прихилився серцем. Через це я все життя не міг дивитись на поштову марку без нехоті й відрази. Через це я ніколи не писав листів своїй нареченій і дружині, прикриваючись тим, що, мовляв, стою вище за сентименти; а дружина страждала від цього. Через це я був такий сухий і відлюдний. Через це, лиш через це я зробив таку кар’єру і так зразково виконував свої обов’язки...

Перед моїми очима знов постало все моє життя, і воно вразу видалось мені порожнім і безглуздим. Адже я міг прожити його зовсім інакше, подумалось мені. Якби не сталося цього... Адже в мені було стільки завзяття, жадоби пригод, любові, рицарства, фантазії, довіри, всяких дивних і невгамовних поривань —боже, я б міг стати будь-яким іншим: мандрівником, або актором, або військовим! Адже я міг любити людей, бенкетувати з ними, розуміти їх — і ще невідь-що! Мені здавалось, наче в мені тане якась крига. Я перебирав марку за маркою; там були всілякії Ломбардія, Куба, Сіам, Нікарагуа, Філіппіни, всі ті краї, до яких я тоді мріяв поїхати і яких тепер уже не побачу. В кожній тій марці була дещиця такого, що могло статись і не сталось. Я просидів над ними цілу ніч, оцінюючи своє життя. Я бачив, що то було якесь чуже, штучне, безлике життя, а справжнє мов життя так і не стало дійсністю...

Пан Карас махнув рукою:

— Коли подумаю, що лишень могло б і як я скривдив того Лойзіка...

Патер Вовес, слухаючи ту розповідь, й розчулився; мабуть, він згадав щось і життя.

— Пане Карас,—мовив він схвильова про це. Що вдієш —тепер уже нічого і вити, не можна почати спочатку...

— Так, не можна...— зітхнув пан К почервонів. — Але, ви знаєте, я хоч.., : внову почав збирати.

КАРА ПРОМЕТЕЄВІ

Довге попереднє засідання надзвичайї ного суду закінчилось, і судді, кахикаї зійшлись на нараду в затінку священної

— Отаке діло, панове, — позіхнув гол тей. — Та й затяглася ж ця справа, х« даю, що навіть нема потреби зачитувати щоб не було формальних заперечень... чений Прометей, тутешній житель, відс те, що винайшов вогонь і цим самим, м-м„. м-м,*. порушив наявний лад, зі перше, справді винайшов вогонь; по-др коли йому заманеться, добути цей вого дії, званої кресанням; по-третє — що ] власне — небажане явище він не прихо би, і не повідомив про НЬОГО ВІДПОВІДЕ а свавільно розголосив її, навіть більше ток не тим, кому слід, як доведено свідч що їх ми щойно допитали. Гадаю, цього і на вже розпочати голосування про вин}