Слава ЗСУ!

за Ґілеад якому не було до тебе діла

і який так чи інак приречений?

Але я мушу повернутися. Я молилася про це

і медитувала на це

і голос який я чую завжди промовляє ті самі слова:

ЦЬОГО ВИМАГАЄ КА

Було там написано ще трохи. Ті слова за роки своїх мандрів після розгромної битви на Єрихонському пагорбі й падіння Ґілеаду я перечитував безліч разів. Я водив по них пальцем, аж поки аркуш не розвалився на шматки і його не підхопив вітер — вітер, що віє у шпарину часу. Зрештою вітер забирає все, чи не так? А чом би й ні? Яка різниця? Якби все приємне не зникало з нашого життя, нічого приємного в житті не було б узагалі.

Я сидів у кабінеті Еверлін, поки не опанував себе. А тоді поклав останнє слово своєї матері — її заповіт — у свій кошіль і вийшов, зачинивши за собою двері. Знайшов Джеймі, й ми поїхали в місто. Того вечора було світло, і була музика, і були танці, багато смачних наїдків і море вина, щоб їх запити. А ще були жінки, і тієї ночі Мовчун Джеймі втратив свою незайманість. Наступного ж ранку…

Буря скінчилася

1

— Того вечора, — сказав Роланд, — було світло, і була музика, і були танці, багато смачних наїдків і море вина, щоб їх запити.

— Бухло, — резюмував Едді й трагікомічно зітхнув. — Я пам’ятаю, що це таке.

То були перші слова, що прозвучали в їхньому колі за дуже довгий час, і вони зруйнували чари, які тримали їх усю ту довгу вітряну ніч. Всі заворушилися, мов прокидаючись після міцного сну. Усі, крім Юка — той досі лежав перед вогнищем на спині, розчепіривши короткі лапи. Кінчик язика комічно звисав з рота.

Роланд кивнув.

— А ще були жінки, і тієї ночі Мовчун Джеймі втратив свою незайманість. Наступного ж ранку ми сіли на Пердунчика й поїхали додому, в Ґілеад. Отак усе й було, колись давно-предавно.

— Задовго до того, як народився дід мого діда, — тихо промовив Джейк.

— Про це нічого сказати не можу, — злегка всміхаючись, сказав Роланд і налив собі води. У горлі в нього пересохло добряче.

На мить поміж них запала мовчанка. Першим її порушив Едді:

— Дякую, Роланде. Це було круто.

Стрілець запитально підняв брову.

— Він має на увазі, що було чудово, — пояснив Джейк. — Я теж так думаю.

— Крізь дошки, якими ми заклали вікна, просочується світло, — зауважила Сюзанна. — Зовсім трішки, але вже світанок. Роланде, ти прогнав своєю казкою темряву. Схоже, ти в нас усе-таки не кремезний і мовчазний Ґері Купер.

— Я не знаю, хто це такий.

Вона взяла його за руку й потисла.

— Зайчику, не заморочуйся.

— Вітер трохи стих, та все одно дме так, що не дай Боже, — зауважив Джейк.

— Підкладемо ще дров у вогонь і ляжемо спати, — сказав стрілець. — Уже опівдні стане досить тепло, зможемо вийти й назбирати ще дерева. А завтра…

— Знов у дорогу, — закінчив за нього думку Едді.

— Як скажеш, Едді.

Роланд поклав рештки дров у вогонь, що яскраво палахкотів, подивився, як він знову шугнув угору, потім ліг і заплющив очі. А за кілька секунд уже спав.

Едді пригорнув Сюзанну до себе, потім глянув через її плече на Джейка, котрий сидів по-турецькому перед каміном і дивився у вогонь.

— Час лягти покімарити, маленький ковбою.

— Не називай мене так. Ти ж знаєш, я не люблю.

— Добре, коров’ячий хлопчику.

Джейк показав йому середній палець руки. Едді всміхнувся і заплющив очі.

Хлопчик загорнувся в ковдру. «Моє шедді, — подумав він і всміхнувся. За стінами досі завивав безтілесний голос вітру. — Це на іншому боці замкової шпарини. А звідки там береться вітер? З усієї нескінченності. Та з Темної вежі».

Він подумав про хлопчика, яким незліченну кількість літ тому був Роланд Дескейн, хлопчика, що лежав у круглій спальні на верхівці кам’яної вежі. Мати підтикала йому ковдру й читала давні оповідки, а вітер віяв по темній рівнині. Вже западаючи в сон, Джейк побачив обличчя жінки й подумав, що воно добре і вродливе. Його мати ніколи не читала йому казок на ніч. На його клапті землі й у домі то був обов’язок економки.

Він заплющив очі й побачив пухнастиків-шалапутів, які на задніх лапах виконували танець місячної ночі.

І заснув.

2

Коли Роланд прокинувся, був уже пізній полудень, вітер вщух до шепоту і в кімнаті було набагато світліше. Едді й Джейк досі міцно спали, але Сюзанна прокинулася, вилізла у свій візок і прибрала дошки, які затуляли одне вікно. Вона сиділа, підперши рукою підборіддя, і дивилася надвір. Роланд підійшов до неї і поклав руку на плече. Сюзанна погладила її, не озираючись.