Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

Тім розумів, що все це так, але не був упевнений, що Келз знайде собі напарника. Йому здавалося, що інші лісоруби уникали його. Вони начебто робили це несвідомо — так людина, що добре знає ліс, обходить десятою дорогою кущ отруйного терну, навіть як кутиком ока забачить.

«Може, я все це вигадую», — подумав Тім.

— Не знаю, — сказав він. — Мотузку, яку розмотують у церкві, назад змотати не можна.

Нел нервово розсміялася.

— Від кого, в ім’я Повної Землі, ти це почув?

— Від тебе.

Вона всміхнулася.

— Так, певно, твоя правда. Язик у мене мов те помело. Але ранок мудріший од вечора, завтра буде видніше.

Однак тієї ночі ні Нел, ні Тім майже не склепили повік. Тім лежав і думав, як це — мати Великого Келза за вітчима. Чи буде він добрий до них? Чи братиме Тіма в ліс, щоб навчити премудростей життя лісоруба? Це було б чудово, подумав він, та чи мама схоче, щоб він працював у лісі, який забрав у неї чоловіка? Чи вона б хотіла, щоб він лишився на півдні від Нескінченного лісу? Став фермером?

«Дестрі дуже хороший, мені він подобається, — подумав Тім, — але я б нізащо в житті не став фермером. Адже Нескінченний ліс так близько, а в світі так багато цікавого, що можна побачити».

Нел лежала за стіною, наодинці з власними невтішними думками. Переважно вона міркувала над тим, яким буде її життя, якщо вона відмовить Келзу і їх виженуть у світ, далеко від єдиної домівки, яку вони знали. Яким стане їхнє життя, коли приїде на високому чорному коні Збирач податків з Баронії, а їм не буде чим йому заплатити.


Наступний день видався ще жаркішим, проте Великий Келз прийшов у тому самому чорному піджаку з тонкого сукна. Обличчя в нього було червоне і масне. Нел переконала себе в тому, що запах ґрафу в його віддиху їй лише ввижається. Та якби й не ввижався, що з того? То був лише міцний сидр. Якому чоловіку не закортіло б ковтнути трохи перед тим, як почути рішення жінки? До того ж вона це рішення прийняла. Майже.

Не встиг він і запитання своє поставити, як вона заговорила до нього зухвало. Так зухвало, як тільки могла.

— Син нагадав мені, що мотузку, яку розмотують у церкві, назад змотати не можна.

Великий Келз спохмурнів, хоча що його роздратувало: згадка про хлопчика чи шлюбна петля, — вона не знала.

— Еге ж, і що з того?

— Чи будеш ти добрим до Тіма й до мене?

— Еге ж, буду, яким тільки зможу добрим. — Він спохмурнів ще більше. Нел не могла втямити, злість то була чи збентеження. Їй хотілося сподівалася, що збентеження. Чоловікам, що різали, рубали дерева й боролися зі звіриною в лісових хащах, завжди було непереливки, коли йшлося про справи любовні. І від думки про те, що Великий Келз розгубився, її серце розкрилося йому назустріч.

— Даєш слово? — спитала вона.

Зморшки розгладилися. У чорній охайно підстриженій бороді зблиснули білі зуби — він усміхнувся.

— Еге ж, клянуся всім найдорожчим.

— Тоді я згодна.

Отож вони побралися. На цьому більшість історій закінчується. Але ця, хоч як сумно це казати, тільки починається.


На весіллі рікою лився ґраф, і як на людину, яка більше не вживала спиртного, Великий Келз залив собі в горлянку добрячу порцію. За всім цим стривожено спостерігав Тім. Але його мати наче й не помічала. Ще одне викликало в Тіма неспокій — на весілля прийшло дуже мало інших лісорубів, хоча була п’ятниця. Якби він був не хлопчиком, а дівчинкою, то спостеріг би ще дещо. Декілька жінок, яких Нел вважала своїми подругами, дивилися на неї зі стриманою жалістю.

Тієї ночі, коли було вже далеко за північ, Тім прокинувся від глухого удару і крику. Йому це могло наснитися, та схоже було, що ті звуки долинули з-за стіни, з кімнати, яку його мати тепер ділила (хоч як важко було в це повірити) з Великим Келзом. Тім лежав, дослухаючись, і мало не заснув знову, аж раптом почув тихий плач. І одразу ж за цим прозвучав голос його новоспеченого вітчима, тихий і сердитий:

— Та заткнися ти. Тобі не було боляче, не придурюйся, крові нема. А мені вставати завтра з птахами.

Плач стих. Тім прислухався, але більше не розмовляли. Невдовзі по тому, як Великий Келз захропів, заснув і сам Тім. А вранці, коли мати стояла біля плити і смажила яєчню, він побачив у неї на руці з внутрішнього боку, трохи вище ліктя, синець.

— Нічого страшного, — заспокоїла його Нел. — Я вставала вночі до вітру і вдарилася об стовпчик ліжка. Доведеться звикати знаходити дорогу в темряві, я ж тепер не сама.

«Так, оце мене й лякає», — подумав Тім.


Коли настала друга п’ятниця його шлюбного життя, Великий Келз узяв Тіма з собою до будинку, який тепер належав Болді Андерсону, ще одному багатому фермеру Лісового. Поїхали вони на Келзовій підводі. Мули, не змушені тягти колоди чи дошки залізного дерева, ступали легко — того дня підвода була порожня, тільки дві-три маленькі купки тирси лежали в задній частині, та ще витав невитравний кисло-солодкий запах лісових хащ. Із зачиненими віконницями та високою нескошеною травою, що вимахала аж до поколотих дощок ґанку, колишня хата Келза мала сумний і покинутий вигляд.

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар