Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

— Правда? Тоді мужик, якого мій старший брат бачив, як той вивалював із того генделика вчора вночі, був, ма’ть, вітчимом іншого хлопчика-сироти, бо Ренді сказав, що він був п’яний, як свинюка, і ригав через конов’язь. — Сказавши це, Віллем хльоснув себе підтяжками, як завжди, коли думав, що мудро висловився.

«Дарма я не змусив тебе вертатися в місто пішки, вилупку дурний», — подумав Тім.

Тієї ночі мати знову його розбудила. Тім рвучко сів у ліжку, опустив ноги на підлогу. І застиг. Голос Келза звучав тихо, але стіна між двома кімнатами була тонка.

— Заткнися, жінко. Якщо розбудиш малого і він приплентається сюди, перепаде тобі ще й не так.

Плач припинився.

— Я не хотів, ну вийшло так. Зайшов з Меллоном випити імбирного пива і послухати про його нову ділянку, а тут раз — і хтось поставив переді мною склянку віскі. Я й незчувся, як воно полилося мені в горлянку, а далі нічого не пам’ятаю. Такого більше не буде. Слово тобі даю.

Тім знову ліг, сподіваючись у душі, що це правда.

Він подивився вгору, на стелю, якої не бачив у темряві, й слухав, як ухкає сова, і чекав або сну, або перших променів ранкового сонця. І думалося йому про те, що якщо поганий чоловік ступить у шлюбну мотузку з жінкою, то це буде не мотузка, а зашморг. Він молився, щоб такого не сталося з його матір’ю. Він уже розумів, що не може симпатизувати новому її чоловікові, не кажучи вже про те, щоб полюбити його, але, можливо, матері вдавалося і те, й те. Жінки були інакші. Добріші серця мали.

Коли світанок забарвив небо, Тім усе ще крутив у голові ці довгі думки, та врешті-решт заснув. Того дня на обох руках у матері були синці. Схоже, стовпчик ліжка, яке вона тепер ділила з Келзом, став дуже моторним.


Повна Земля поступилася місцем Широкій, як і мусило бути. Тім і Солома Віллем пішли працювати — складати дошки на тартаку, але тільки три дні на тиждень. Бригадир, пристойний сей на ім’я Руперт Венн, сказав, що їм можуть дати більше робочих годин, якщо снігу випаде небагато і зимова вирубка буде хорошою — тобто достатньо багато буде колод залізного дерева, що їх лісоруби, такі як Келз, привозили з лісу.

Синці Нел посвітлішали, й на обличчя знову повернулася усмішка. Тім бачив, що вона обережніша, ніж раніше, але так було краще, ніж геть без усмішки. Келз запрягав мулів і їздив Стежиною Залізних Дерев, і хоча ділянки, як вони з Великим Росом стверджували, були хорошими, у напарники йому ніхто й донині не зголосився. Тому Келз привозив менше деревини, але залізне дерево було залізне дерево, продавалося за хорошу ціну, і платили за нього дзвінким сріблом, а не паперовими грішми.

Іноді Тім розмірковував (найчастіше — коли перевозив дошки під дах одного з довгих критих сараїв лісопилки) над тим, чи не краще було б, щоб його новоспеченого вітчима вкусила змія чи вервел. А може, навіть вурт — одне з тих гидких крилатих створінь, яких дехто звав птахокулями. Один такий вбив батька Берна Келза, пробивши в ньому дірку своїм кам’яним дзьобом.

Тім перелякано відкинув од себе ці думки, вражений тим, що в його душі було місце (чорне місце) для таких речей. Без сумніву, батьку було б за нього соромно. А може, йому й було соромно, бо люди казали, що тим, хто пішов на галявину, де закінчується земний шлях, були відкриті всі таємниці, які приховували одне від одного живі.

Принаймні він більше не відчував, щоб від вітчима пахло ґрафом, і більше ніхто (ні Солома Віллем, ні решта односельців) не розказував йому, як Великий Келз виповзав з шинку, коли старий Ґітті зачиняв і замикав двері.

«Він пообіцяв і виконує свою обіцянку, — подумав Тім. — І стовпчик ліжка перестав пересуватися маминою кімнатою, бо синців у неї більше нема. Життя помалу стає таким, як треба. Про це варто пам’ятати».

Коли він повертався додому з тартака в ті дні, коли мав роботу, вечеря у матері вже була на плиті. Великий Келз приходив пізніше: спершу змивав тирсу з рук, плечей і шиї біля джерела між хатою і клунею, потім заковтував вечерю. Він їв страшенно багато, вимагав добавки вдруге та втретє, і Нел швидко ставила її перед ним. Вона робила це мовчки, а якщо й заговорювала, то чоловік лише гарчав щось у відповідь. Опісля він ішов у коридорчик у глибині хати, сідав на свою валізу і курив.

Іноді Тім підводив очі від грифельної дошки, на якій розв’язував матматичні задачі (вдова Смек досі йому їх задавала), і бачив, що Келз пильно дивиться на нього крізь дим від своєї люльки. У тому погляді було щось неприємне, тож Тім став виходити з дошкою надвір, хоч у Лісове вже прийшли перші холоди й темрява щодня спускалася все раніше.

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар