Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

Згори долинув звук: неначе чиясь рука провела по довгій смузі наждачного паперу. Тім підняв лампу над головою. На нижній гілляці залізного дерева ліворуч висіла, згорнувшись кільцями, величезна змія. Голова її нагадувала лопату і була більша за будь-який з кухонних горщиків його мами. Вона сонно дивилася на Тіма бурштиновими очима з чорними вузькими зіницями. З рота висунулася й затанцювала роздвоєна стрічка язика, та й рвучко сховалася з тихим сьорбанням: сьооорп.

Якомога швидше Тім наповнив миску смердючою водою, але вся увага була прикута до істоти, що дивилася на нього згори, тому кілька жуків залізли йому на руки й негайно стали кусатися. Тихо скрикнувши від болю й огиди, він скинув їх у воду й поніс миску до багаття. Ішов повільно й обережно, щоб ні краплі не розлити на себе, бо брудна вода кишіла життям.

— Якщо це для того, щоб пити чи вмиватися…

Збирач дивився на нього, схиливши голову набік, і чекав, коли він договорить, але Тіму слова застрягли в горлі. Він просто поставив миску біля Збирача, який начебто перестав безцільно дірявити землю підбором.

— Не пити і не вмиватися, хоча ми могли б зробити і те, і те, якби схотіли.

— Сей, та ви жартуєте! Вона брудна!

— Увесь цей світ брудний, юний Тіме, але ми формуємо опір, чи не так? Ми вдихаємо його повітря, їмо його їжу, робимо його справи. Так. Так, авжеж. Але не зважай. Присядь-но навпочіпки.

Збирач показав місце, де Тіму сісти, і поліз щось шукати у своїх ґунна. Тім з огидою та водночас цікавістю спостерігав, як жуки пожирають один одного. Чи триватиме так і далі, поки не залишиться один — найсильніший?

— А, ось ти де! — Господар витяг сталевий стрижень з білим наконечником, що нагадував слонову кістку, і теж присів навпочіпки, тож тепер вони сиділи один навпроти одного над живою рідотою в мисці.

Тім пильно подивився на сталевий жезл у руці, обтягненій рукавичкою.

— Це чарівна паличка?

Збирач, здавалося, замислився.

— Напевно, так. Хоча на світ вона з’явилась як важіль перемикання передач «додж-дарта». Економічна машина Америки, юний Тіме.

— А що таке Америка?

— Королівство, де живуть бовдури, які полюбляють іграшки. У нашій бесіді йому не місце. Але затям собі і дітям своїм перекажи, якщо тобі випаде в житті нещастя їх мати: в умілих руках будь-яка річ може стати магічною. А зараз дивися!

Збирач відкинув мантію, щоб повністю звільнити руку, і змахнув паличкою над мискою каламутної, зараженої паразитами води. На очах у Тіма жуки знерухоміли… спливли на поверхню… щезли. Удруге змахнув жезлом Збирач — і каламуть теж зникла. Тепер вода виглядала придатною для пиття. Тім побачив у ній власне здивоване відображення.

— О боги! А як…

— Цить, дурний хлопчиську! Бодай трохи потривожиш воду — і нічого в ній не побачиш!

Утретє провів імпровізованою чарівною паличкою над водою Збирач, і Тімове відображення щезло так само, як жуки та каламуть. А натомість у воді з’явилася тремтяча картинка Тімової хати. Він побачив свою матір і Берна Келза. Хиткою ходою той зайшов на кухню з коридорчика, де стояла його валіза. Нел була між плитою і столом, у нічній сорочці, в яку була вбрана тоді, коли Тім бачив її востаннє. Налиті кров’ю очі Келза мало не вилазили з орбіт. Волосся поприлипало до лоба. Тім знав, що якби він був у кухні, а не дивився на неї з лісу, то відчув би перегар від дешевого віскі, що туманом огортав вітчима. Його губи ворушилися, і Тім зміг прочитати слова: «Як ти відкрила мою валізу?»

«Ні! — хотів закричати Тім. — Це не вона, це я!» — Але горло немов здушила залізна рука.

— Подобається? — прошепотів Збирач. — Гарне видиво, чи не так?

Нел спочатку притислася до дверей комори, а тоді розвернулася, щоб тікати. Та Келз устиг її схопити: однією рукою за плече, другою — за волосся. Він струсонув нею, мов ганчір’яною лялькою, і жбурнув об стіну. А сам хитався перед нею, наче от-от мав упасти. Але встояв на ногах, і коли Нел знову намірилася бігти, ухопив важкий глиняний глек, що стояв коло зливальниці (той самий, з якого Тім наливав воду, щоб прикласти матері до розпухлої щоки мокрого рушника), й щосили вдарив її ним по голові. Глек розбився на дрібні уламки, і в Келза в руці лишилася сама ручка. Він кинув її на підлогу, вхопив свою новоспечену дружину й заходився осипати її ударами.

— НІ! — заволав Тім.

Від його подиху поверхня води захвилювала і видиво щезло.



Тім скочив на ноги й побіг до Бітсі, а та глянула на нього здивовано. Подумки син Джека Роса вже мчав назад додому Стежиною Залізних Дерев, поганяючи Бітсі підборами, щоб не шкодувала сил. Та в дійсності Збирач ухопив його, перш ніж він встиг і три кроки зробити, та підтягнув назад до багаття.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар