Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

— Морозна хвиля, — задумливо повторив Едді. — Дуже холодно? Наскільки?

— Температура може менш ніж за годину впасти аж до сорока лімбітів нижче нуля, — похмуро пояснив Роланд. — Ставки замерзають умить, з таким звуком, наче кулі пробивають шибки. Пташки в небі перетворюються на крижані статуї й каменями падають додолу. Трава стає склом.

— Ти перебільшуєш, — сказала Сюзанна. — Точно перебільшуєш.

— Анітрохи. Але холод — це ще не все. Є ще вітер — ураганний, що висмикує замерзлі дерева з землі, немов соломинки. Такі буревії можуть прокотитися на триста коліс, перш ніж вщухнути й здійнятися в небо, так само раптово, як і почалися.

— А звідки про них знають пухнастики? — спитав Джейк.

Роланд лише головою похитав. «Чому» і «як» його ніколи особливо не цікавили.

9


Вони підійшли до уламка дороговказу, що валявся на дорозі. Піднявши його, Едді прочитав вицвілі рештки одного-єдиного слова.

— Чудове визначення для Серединного світу, — сказав він. — Загадково, проте на диво прикольно. — Він повернувся до своїх супутників, тримаючи табличку на рівні грудей. На ній великими кривими літерами було виведено слово «ЧУЧМЕК».

— Чучмек — це глибока криниця, — пояснив Роланд. — За загальним правом будь-який мандрівник може пити з неї, не сплачуючи за воду.

— Ласкаво просимо в Чучмек, — сказав Едді й викинув дороговказ у кущі на узбіччі. — А чого, класно. Хочу наклейку на бампер з написом «Я перечекав старкбласт у чучмеку».

Сюзанна розсміялася. Джейку було не до сміху. Він лише показав на Юка, котрий швидко-швидко крутився навколо своєї осі, наче ганявся за своїм хвостом.

— Нам варто трохи поквапитися, — нагадав хлопчик.

10


Ліси відступили, і дорога поширшала — перетворилася на колишню головну вулицю села. Саме село виглядало занедбаною пусткою, що на чверть милі розкинулася обабіч дороги. Були там і будинки, і крамниці, але тепер годі було відрізнити одні від інших. Усі споруди стали перекошеними оболонками, що порожньо витріщалися темними вікнами, в яких колись могли бути шибки. Єдиний виняток стояв на південному боці міста. Тут заросла центральна вулиця розбігалася на дві доріжки й обгинала невисоку, схожу на бункер будівлю з сірого буту. Вона тонула в розбуялих чагарниках і частково ховалася за молодими ялинками, які, мабуть, виросли відтоді, як Чучмек покинули люди. Коріння вже пробиралося у фундамент молитовного дому. З плином часу воно зруйнує його, а єдине, чого в Серединному світі було вдосталь, — це час.

— Щодо дров старий мав рацію. — Едді підняв товсту обвітрену дошку і поклав її на бильця Сюзанниного візка, наче саморобний столик. — У нас їх буде повно. — Він кинув швидкий погляд на Джейкового пухнастого друга, котрий знову швидко-швидко крутився по колу. — Звісно, якщо в нас буде час їх назбирати.

— Підемо збирати, щойно пересвідчимося, що цей кам’яний будинок у нашому розпорядженні, — сказав Роланд. — Ходімо швидше.

11


У молитовному домі Чучмека було прохолодно. На другому поверсі гніздилися птахи (жителі Нью-Йорка подумали, що то ластівки, а для Роланда то були бін-расті). Але крім них нікого не було — будівля справді була повністю у їхньому розпорядженні. Опинившись під дахом, Юк наче звільнився від своєї непоясненної потреби дивитися на північний захід і крутитися по колу. Взяла гору його допитлива натура, і він припустив нагору хиткими сходами, до тихого тріпотіння крил і туркотіння. Він пронизливо задзявкотів, і невдовзі члени тету побачили, як бін-расті знімаються на крило й летять до менш залюднених місцин Серединного світу. Хоча, якщо Роланд мав рацію, подумав Джейк, то ті, що летіли в бік річки Вайє, невдовзі мали перетворитися на птахобурульки.

Увесь перший поверх займала велика зала. Столи й лавки стояли, складені в штабелі, біля стін. Роланд, Едді та Джейк підтягли їх до вікон (на щастя, маленьких) і позатуляли отвори. Північно-західні вони прикрили з зовнішнього боку, щоб вітер звідти тиснув на них, а не виштовхував.

Тим часом Сюзанна закотила візок у камін — навіть не пригинаючи голови. Вона підняла погляд угору, узялася за іржаве кільце і потягнула. Пролунав пекельний скрегіт… пауза… а тоді на неї звалилася величезна хмара чорної сажі. Відреагувала Сюзанна миттєво, соковито і винятково в стилі Детти Волкер.

— От бля, та що ж це за хрінотінь злоїбуча! — заверещала вона. — А щоб вас, гади, порозривало, ви гляньте на це гівно, яке мені на голову звалилося!

Кашляючи й махаючи перед собою руками, вона викотилася з каміна. Колеса візка лишали сліди сажі. Величезна її купа лежала в Сюзанни на колінах. Вона рвучкими рухами, більше схожими на удари, заходилася струшувати її на підлогу.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар