Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

Він не був певен, що вона відповість (за останні чотири-п’ять годин він перепробував декілька способів завести розмову, та марно), але світло вимкнулося, і він опинився в чорнющій темряві. І одразу ж почав відчувати навколо себе живих істот — кабанів, лісових вовків, вуртів, одного-двох пукі, — і мусив придушити в собі бажання знову попросити про світло.

Попри неприродну спеку, цей залізний ліс наче знав, що вже Широка Земля, тому скинув чимало осіннього листя на гумус. Найбільше припало на квіти, що росли біля їхніх стовбурів, але й далі було насипано багацько. Тім назбирав декілька оберемків листя, зробив собі сяку-таку постіль і ліг.

«Я геть згвинтився», — подумав Тім. Цим неприємним словом називали в Лісовому людей, що втратили розум. Але згвинченим він не почувався. Насправді він почувався повноцінним і задоволеним, хоча йому бракувало фаґонарців і він переймався, що з ними буде.

— Я лягаю спати, — сказав він. — Розбудите мене, як щось підбереться, сей?

Вона відповіла, хоча Тім нічого не зрозумів.

— Директива Дев’ятнадцять.

«Це після вісімнадцяти й до двадцяти», — подумав Тім і заплющив очі. Сон потягнув його в свої обійми одразу. Він хотів було запитати безтілесний жіночий голос іще про одне: чи розмовляла вона з болотяним народом. Але не встиг: заснув.

У найтемнішу пору ночі та частина лісу, де спав Тім Рос, ожила: її заполонили маленькі скрадливі істоти. Привид у машині, складному пристрої під маркою «портативний навігаційний модуль ДАРІЯ Північного Центру Позитроніки, NCP-1436345-AN», наближення цих створінь помітив, але зберігав мовчанку, бо не відчував небезпеки. А Тім собі безтурботно спав.

Трокени (було їх шестеро) нещільним півколом зібралися біля хлопчика. Якийсь час вони просто роздивлялися його своїми дивними очима з золотистими обідцями, та потім розвернулися на північ і здійняли свої пички догори.

Над найпівнічнішими краями Серединного світу, де ніколи не тануть сніги й ніколи не настає Нова Земля, став формуватися велетенський вир, обертаючись у повітрі, що надійшло з півдня і було занадто теплим. Він дихав, як легеня, і всмоктував крижане повітря знизу, і обертався все швидше, сам себе накачуючи силою. Невдовзі зовнішній його край знайшов Шлях Променя, що його навігаційний модуль ДАРІЯ зчитував електронним способом, а Тім бачив у вигляді ледь помітної стежки, що вела крізь ліс.

Промінь покуштував ураган, вирішив, що він смачний, і засмоктав його край. Старкбласт рушив на південь, попервах повільно, та що далі, то швидше.


Тім прокинувся від співу птахів і сів, протираючи очі. Він не одразу збагнув, де він, але плетений кошик і зеленаві промені сонячного світла, що проникали крізь високі крони залізних дерев, швидко нагадали йому про все. Він встав і хотів було зійти зі стежки, щоб сходити до вітру, та потім зупинився. Довкола того місця, де він спав, виднілися тугі маленькі купки лайна, і Тіму стало цікаво, хто приходив обнюхати його вночі.

«Якісь звірі, менші за вовків, — подумав він. — Але нехай, досить і цього».

Він розстебнув штани й зробив своє діло. А коли закінчив, знову спакував кошик (трохи здивувавшись, як це нічні гості не пограбували його). Потім ковтнув трохи з бурдюка і підняв сріблясту пластину. На око йому трапилася третя кнопка. Зненацька у вухах зазвучав голос удови Смек, яка казала йому не натискати її, залишити все, як є, та Тім вирішив знехтувати цією порадою. Якби він слухався доброзичливих порад, то його б тут не було. Авжеж, його мама була б досі зрячою… але й Великий Келз був би його вітчимом. Напевно, все життя було сповнене подібних обмінів.

Сподіваючись, що клята штукенція не вибухне, Тім натиснув на кнопку.

— Вітаю, мандрівцю! — промовив жіночий голос.

Тім хотів теж з нею привітатися, та вона повела далі, не даючи йому змоги вставити й слова.

— Вас вітає ДАРІЯ, навігаційна служба Північного центру позитроніки. Ви перебуваєте на Промені Кота, відомого також під назвами Промінь Лева чи Тигра. Також ви на Шляху Птаха, подекуди відомого як Шлях Орла, Шлях Яструба і Шлях Грифа. Усе суще слугує Променю!

— Так кажуть, — мовив Тім, наче громом уражений. Він навіть не розумів, що говорить. — Хоча ніхто не знає, що це означає.

— Ви проминули Пункт Дев’ятий, на болоті Фаґонар. На болоті Фаґонар немає Доґана, проте є зарядна станція. Якщо вам потрібна зарядна станція, скажіть «так», і я визначу ваш маршрут. Якщо зарядна станція не потрібна, скажіть «продовжити».

— Продовжити, — сказав Тім. — Леді… Даріє… Я шукаю Мерліна…

Вона його перебила.

Попередня
-= 79 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар