Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Вітер у замкову шпарину. Роланд до темної вежі

— Це з орла, правда ж? — запитав Тім. — О Ґанова кров, так і є.

Тигр, здавалося, нітрохи не цікавився пір’їною, хоча минулого вечора доволі жваво підхопив її, щоб викрасти у дихання шаленої бурі. Довгий писок, вкритий жовтавим пушком, опустився і підштовхнув скриньку до Тімового стегна. Тигр підвів погляд на Тіма.

Тім відкрив скриньку. Всередині лишалася тільки коричнева пляшечка, в такій могли бути ліки. Тім узяв її й одразу ж відчув поколювання в кінчиках пальців, дуже схоже на те, яке спричиняла чарівна паличка Збирача, коли він проводив нею над бляшаним цебром.

— Мені відкрити її? Ти цього точно зробити не зможеш.

Тигр сів. Погляд його зелених очей був прикутий до крихітної пляшечки. Ті очі світилися зсередини, немовби сам мозок тигра палахкотів від магії. Тім обережно відкрутив кришечку. А коли зняв, то побачив під нею маленьку прозору крапельничку.

Тигр відкрив рота. Доволі промовисто, однак…

— Скільки? — спитав Тім. — Я не хочу тебе отруїти.

Тигр просто сидів, трохи задерши голову і розтуливши рота, наче пташеня, яке жде, коли йому в дзьобик укинуть хробачка.

Трохи попомучившись (Тім ще ніколи не користувався піпеткою, хоча бачив — більшу й грубішу, Дестрі ще називав її бичачою клізмою), Тім набрав трохи рідини в маленьку трубочку. Вона всмоктала майже всю рідину з пляшечки, бо було там її небагато. Відчуваючи, як важко калатає серце, він підніс її до рота тигра. Що станеться далі, він здогадувався, бо ж чув чимало переказів про шкуряків. Але певності в тому, що тигр — зачаклована людина, він не мав.

— Я буду по крапельці крапати, — попередив він тигра. — Якщо захочеш, щоб я припинив раніше, ніж закінчиться рідина, стули рота. Дай знак, що ти зрозумів.

Та, як і раніше, тигр жодного знаку не дав. Просто сидів і чекав.

Одна крапля… дві… три… маленька трубочка вже була напівпорожня… чотири… п’я…

Зненацька по тигровій шкурі пройшли брижі, неначе під нею силкувалися вирватися назовні якісь істоти. Морда розтанула, і оголилися зуби, а тоді все змінилося до невпізнаваності, й рот виявився запечатаним. Звір здавлено проревів, чи то від болю, чи то від люті, й галявина наче задрижала від того рику.

Тім, нажаханий, упав на живіт.

Зелені очі викочували з орбіт, немов на пружинах. Хвіст, що бив, мов батогом, зник, з’явився знову і ще раз зник. Тигр побрів геть, цього разу — до урвиська Великого каньйону.

— Стій! — пронизливо закричав Тім. — Ти впадеш!

Тигр хиткою ходою п’яного побрів по краю. Одна лапа зісковзнула вниз, градом посипалися камінці. Він пройшовся поза кліткою, в якій сидів. Смужки стали розмитими, потім поступово поблякли. Голова змінювала форму. З’явилося щось біле, потім жовтогаряче на тому місці, де була морда. Тім чув скрегіт — кістки в тілі розташовувалися по-новому.

На дальньому боці клітки тигр проревів, а вже на півдорозі те ревіння стало дуже нагадувати людський крик. Розмите змінене створіння стало на задні кінцівки, і там, де були лапи, Тім побачив пару старезних чорних чобіт. А кігті перетворилися на срібні сіґули: місяці, хрести, спіралі.

Жовта верхівка голови тигра все росла й росла, аж поки не перетворилася на конічний капелюх, що його Тім бачив у бляшаному цебрі. Біле під ним, там, де було тигрове нагруддя, стало бородою, що виблискувала під холодним сонцем вітряного дня. Виблискувала, бо в ній було безліч рубінів, смарагдів, сапфірів та діамантів.

А тоді тигр зник, і перед очима зачарованого хлопчика виник Мерлін з Ельда.

Він не всміхався, як у Тімовому видінні… а втім, те видіння й не було повністю його видінням. То була мара, наслана Збирачем і призначена для того, щоб завести його в смертельну пастку. Справжній Мерлін дивився на Тіма з добротою, та водночас і суворо. Вітер надимав його білу шовкову мантію на тілі, такому худому, що воно скидалося на живий кістяк.

Тім опустився на коліно, похилив голову і притулив тремтячий кулак до лоба. Він хотів сказати: «Хайл, Мерліне», — та голос його зрадив, і він спромігся лише на кволий хрип.

— Встань, Тіме, сину Джека, — сказав маг. — Та перш ніж ти це зробиш, надінь кришку на пляшечку. Там ще лишилося кілька крапель, вони тобі знадобляться.

Тім підняв голову і запитально глянув на високу фігуру, що стояла біля клітки, в якій була ув’язнена.

— Для твоєї матері, — сказав Мерлін. — Для її очей.



— Правда? — прошепотів Тім.

— Щира, мов Черепаха, що тримає на собі світ. Ти пройшов чималий шлях, показав велику відвагу… і немалу дурість, але про це не будемо, бо дурість і відвага часто йдуть пліч-о-пліч, а надто в юності. А ще ти звільнив мене з в’язниці, в якій я сидів багато-багато років. А зараз закрути кришечку і підводься.

Попередня
-= 89 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous13436 23.08.2014

прекрасна книга, рекомендую


Додати коментар