Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Все - як насправдi

Сергiєвi аж дух перехопило, Але зрештою вiн якось пересилив себе й вичавив:

-- Мабуть, захворiла... Вона вчора, здається, кашляла.

Його вiдповiдь нiби задовольнила вчительку. В усякому разi, вона бiльше нi про що не розпитувала, тiльки попрохала Сергiя знову занести Птурськiй домашнє завдання.

-- А я пiсля урокiв сама їй подзвоню й узнаю, що з нею, -- додала вчителька й пiшла собi.

А Кудлик так i вкляк на мiсцi! Це ж коли вчителька подзвонить, все стане вiдомо: i те, що Вiтки не було в школi, й те, що й у бабусi вона не ночувала.

У повному розпачi вiдсидiв Сергiй так-сяк до кiнця урокiв. На щастя, його не викликали.

Та лише скiнчився четвертий урок i клас почав збиратись у басейн, як Сергiй згадав Дiмину пораду й почав повторювати про себе чарiвнi слова.

I що ви думаєте! Вiн таки поплив!

Коли всi третьокласники перевдяглися в купальнi костюми i вчитель фiзкультури дав команду: "У воду!" -- Сергiй Кудлик чи не найпершим стрибнув у басейн. Вiн вiдразу ж зашепотiв: "Гей, працюйте, ноги й руки! Я пливу, неначе щука!" -- i смiливо вiдштовхнувся ногами вiд дна.

-- Молодчина! -- поплескав його по мокрiй спинi вчитель, коли Сергiй, натомлений, але вкрай щасливий -- вiн проплив аж десять метрiв! -- вибрався з води. -- Коли так i далi пiде, я й п'ятiрки не пошкодую!

Всi однокласники теж поздоровляли Сергiя, ляскали кого по спинi, яка аж червоною зробилася, та казали, що тепер для нього й океан не страшний!

-- Ну, олiмпiєць, -- пiдiйшов до нього Олег, -- бачиш, допомiг-таки Дiмин вiршик! От жаль лише, що Птурська не бачила.

Олеговi слова знов нагадали Сергiєвi, що Дiма й досi не повернув Птурську додому, i Кудлик заходився швиденько перевдягатися.

-- Я помчав додому, -- кинув уже вдягнений Сергiй Олеговi. Вiн летiв, мов на крилах, -- так не терпiлося йому подiлитися радiстю з бабусею.

-- Я вмiю плавати! -- крикнув вiн вiдразу на весь будинок, тiльки-но бабуся вiдкрила дверi.

-- Нарештi! -- сплеснула в долонi щаслива бабуся, -- Ну, заходь швиденько, порадуй Дiму.

-- Я вже чув, -- вийшов назустрiч дiдок. -- От бачиш, головне -повiрити в себе й нiчого не боятися!

-- Але ж коли б не вашi слова... -- почав був Сергiй, та Дiма перебив його:

-- До чого тут слова! Їх я просто вигадав, бо справжнi чарiвнi слова забув.

-- Як -- вигадали?! -- ошелешено глянув на нього Сергiй. -Виходить, цей вiршик -- не чарiвний? А коли б я потонув?!

-- Ну, перелякався! -- засмiялася бабуся. -- Ти не мiг потонути, бо дуже хотiв навчитися плавати.

-- Не розумiю, -- заклiпав очима Сергiй.

-- Згодом зрозумiєш, -- обняла його бабуся. -- А зараз мий руки та їстимемо.

Вже за обiдом Сергiй звернувся до дiдка:

-- А чому ви досi не повернули назад Вiтку? Ви ж обiцяли...

-- Склероз! -- ляснув себе Дiма по лобi. -- Забув начисто. Ну, нiчого, зараз доїм i поверну.

Вони хутко дообiдали й перейшли в Сергiєву кiмнату.

-- Так, так, так, -- заходив iз кутка в куток Дiма, заклавши ручки за спину. -- Як же там говориться в таких випадках? -- Видно було, що вiн силкується пригадати потрiбнi слова. -- Слухай, -- звернувся раптом Дiма до хлопця, -- може, нехай вона ще трохи там побуде? Їй тiльки на користь.

-- Ой, що ви! -- злякався Сергiй. -- Вона там уже й так майже добу. А коли з нею щось трапиться?!

-- З такими нiчого не трапляється, -- невдоволено буркнув Дiма. -Ну, добре, помовч -- я ще подумаю. -- I знову закрокував по кiмнатi.

-- Нi! -- спинився нарештi вiн. -- Хоч убий -- не можу пригадати!

-- Що ж робити?! -- не на жарт переполошився Сергiй. -- Може, вiдправте й мене в Навпакинiю? Я розшукаю там Птурську, а вдвох якось уже порятуємось.

-- Нiзащо в свiтi! -- вiдмахнувся вiд хлопця Дiма. -- Ще чого не вистачало! А що бабуся твоя скаже? Нi, i не проси!

I тут хтось подзвонив у дверi. На порозi стояв Олег.

-- Чого в тебе такий вигляд, наче топитися зiбрався? -поцiкавився вiн, глянувши на друга.

-- Майже вгадав... -- похнюплено вiдказав Сергiй i розповiв Олеговi про Дiмину промашку.

-- Отакої! -- вигукнув Олег. -- Та я б за оту капосну Птурську й волосинки не дав, а ти визволяти її поспiшаєш.

Вiн хотiв був додати щось iще, але зиркнув на Сергiя -- i замовк: друг дивився на нього сумними очима.

-- Стривай, я знаю, що робити! Треба негайно бiгти до мого батька -- вiн неодмiнно допоможе!

Рiч у тiм, що Олегiв батько, лейтенант Пчiлка, працював слiдчим: розплутувати всякi загадки та розшукувати всiлякi пропажi було його професiєю. Зрозумiло, що вiдшукати якесь там дiвчисько для нього було раз чхнути!

Попередня
-= 11 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!