Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

— Не чорнi, Йосипе, не чорнi! Золотi! — з пiднесенням сказав Стороженко.

— Ай, що ви, П'єр, що ви! Все золото у Лазаря Бродського. А нам дай боже хлiба й цибулi з олiйкою. Щоб ви знали, пане гiмназист, робота золота не дає. Золото дає тiльки комерцiя. А тих, хто щось робить руками, нашi комерсанти зневажливо називають балмалухе. I для Лазаря Бродського я просто Йосип-балмалухе, бляхар з Євбазу. А ви кажете — золото! Де ви бачили золото? Покажiть!

— Не те золото, що блищить, — сказав Стороженко.

— О! — пiдняв угору палець Йосип. — Мудро сказано! Золотi слова! Подивiться, пане гiмназист, на цього добродiя! — вiн широким жестом показав Чаковi на Стороженка. — Ви його бачите, i ви ж його, я вас запевняю, не бачите. Бо ви не бачите його на аренi. На аренi це був бог!

— Оце вже зайве. Цього не треба, — заперечливо пiдняв руку Стороженко.

— Я нiколи не говорив зайвого. Не будьте таким скромним. Це просто непристойно. Знайте, юначе, перед вами великий артист. Великий циркач, великий клоун П'єр. Який вiн був на аренi! "Три години безперервного реготу", — писалося на афiшi. I правильно писалося. Публiка просто верещала й плакала вiд захоплення. Ех! Якби не оте нещастя! Розумiєте, пане гiмназист, сiм рокiв тому (ви були ще зовсiм дитя) виступав у київському цирку знаменитий Саша Цирiлл. Вiн стрибав з-пiд самiсiнького купола. У басейн з водою. Це був стрибок смертi. Дам виносили iз залу на руках. Навiть деякi чоловiки непритомнiли. I от одного разу Саша стрибнув невдало i розбився. Не до смертi, але… Це було в недiлю, на ранковiй виставi, в залi було повно дiтей. I коли Сашу винесли, наш П'єр, щоб заспокоїти публiку, вирiшив показати, що все це жарт, нiчого страшного не сталося. Сам вилiз пiд купол i, пародiюючи Сашу Цирiлла, повторив його стрибок. I… зламав ногу. Та, незважаючи на це, продовжив виступ. Удаючи, нiби кульгає навмисне, зробив коло по аренi i лише за форгангом упав i втратив свiдомiсть. Отакий-то вiн, бачите! Перелом виявився такий страшний, що виступати клоуном вiн бiльше не змiг. Але… — Йосип приклав руку до рота i, таємниче стишивши голос, пiдморгнув Чаку. — Скажу вам по секрету, вiн незабаром знову вийде на арену. Я вас запевняю.

У цей час дверi, що вели до сусiдньої кiмнати, прочинилися i звiдти вийшла сухенька, зморщена бабуся.

— Ну, показуйте вже вашi фокуси, ну! — прошамкотiла вона беззубо, вiдштовхуючи Йосипа i сiдаючи на його стiлець.

— О! Наречена Мохомовеса прийшла! — весело сказав Йосип. — Показуй їй фокуси! Ич! Це моя тiтка. Стара дiвуля. Пiд сiмдесят їй уже. Тому я її й називаю "наречена Мохомовеса". Мохомовес — це янгол смертi. Не бiйтесь, вона нiчого не чує, зовсiм оглухла. Тiльки не думайте, що я їй зичу лиха. Господи боже мiй! Хай живе ще сто рокiв.

Бабуся нетерпляче засовалась на стiльцi й зашамкотiла:

— Давайте вже вашi фокуси, ну! Стороженко засмiявся.

— Публiка хвилюється.

— Ах, ця менi публiка! Ну, гаразд. Ходiмте. — Йосип узяв Стороженка пiд руку, повiв у куток, i вони над чимось там схилилися, стиха перемовляючись.

Потiм Петро Петрович Стороженко обернувсь i ступив крок до бабусi й Чака.

В руках у нього була блискуча залiзна каструля.

— Шановна публiко! Дами i панове! Перед вами: абсолютно порожня каструля! — гучним цирковим голосом промовив вiн, одкриваючи кришку i показуючи порожню каструлю. — Алле-оп! — Вiн швидко закрив каструлю кришкою i одразу ж вiдкрив — у каструлi лежали обценьки. — Алле-оп! — Вiн знову закрив каструлю, знову вiдкрив — каструля була порожня. — Дивiться всi, любуйтеся, любуйтеся-дивуйтеся! Дивовижна дивина — каструля чарiвна! Алле-оп! — вигукуючи i розмахуючи каструлею, Стороженко заметушився по майстернi.

Все це вiдбувалося так блискавично, так несподiвано, що я нiяк не мiг угледiти, як воно робилося. Наче справжнє диво дiялося на очах.

Звiсно, я розумiв, що нiяке це не диво, а спритнiсть Стороженкових рук i хитромудрий пристрiй у каструлi, який зробив майстер Йосип, — але враження було потрясаюче.

Це було так здорово, що Чак не витримав i заплескав у долонi. I тiтка Йосипа нечутно заплескала в долонi сухорлявими руками. I навiть я, забувши, що невидимий i безтiлесний, зааплодував теж (хоч нiхто не мiг почути моїх оплескiв).

Стороженко, одставивши назад ногу, низько вклонився, або, як кажуть циркачi, "зробив комплiмент". Потiм пiдiйшов до Йосипа i мовчки обняв його.

— Що ви! Подумаєш! — нiяково похиливши голову набiк, знизав Йосип плечима. — Я був радий зробити щось для вас… Ви знаєте, у мене є мисль!

Вiн обняв Стороженка за плечi i щось зашепотiв йому на вухо, показуючи очима на Чака.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!