Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

Звичайно, урокiв я як слiд виконати не змiг. Якi там уроки!

I, коли мене викликала Тiна Гаврилiвна, я пикав i микав, вiдповiдаючи, так, як, здається, нiколи не вiдповiдав.

I несподiвано я почув, що менi пiдказує — i хто б ви думали? — Iгор Дмитруха! Це було так несподiвано i так дивно, що я зовсiм замовк. I хоча Тiна Гаврилiвна поставила менi двiйку, серце мов спiвало. Iгор Дмитруха, який тiльки й знав, що дражнив й знущався з мене, пiдказував менi, як своєму найлiпшому друговi! Пiсля тiєї подiї на тролейбуснiй зупинцi i пiсля того, як я сказав йому одне тiльки слово «молодець», вiн раптом змiнив ставлення до мене. I позирав не вороже й не глузливо, як ранiше. А оце раптом почав пiдказувати.

Туся, дивлячись на мене, лукаво усмiхнулась, але нiчого не сказала. Сурена, в школi не було.

У нього були останнi зйомочнi днi. Десь через тиждень вiн уже поїде. Повернеться у свiй Єреван. Жаль! Такий гарний, такий товариський хлопець! Муха!

Лiна Митрофанiвна теж, як на зло, викликала мене i теж поставила двiйку. От же тi вчителi! I як вони вiдчувають, що людина не приготувала уроку? Коли все знаєш, нiхто на тебе й не дивиться, нiхто тебе не помiчає, наче тебе й на свiтi нема. А варто тiльки не приготувати, одразу ж: "Наливайко! До дошки! " От же ж!

Настрiй у мене трохи пiдупав. Не те що я дуже хвилююся через тi двiйки. Я їх, звичайно, виправлю. Вчуся я добре. Хоч i не круглий вiдмiнник, але трiйок у чвертi не мав.

Просто не люблю я одержувати двiйки. Самолюбивий я. Ота двiйка — наче ляпас для мене.

Прийшовши додому, я одразу сiв на кухнi за уроки. I не пiдвiвся, поки все не виконав. Аж спина заболiла. Нарештi встав, потягнувся. I тут зненацька задзвонив телефон. Чогось завжди отой телефон дзвонить зненацька. Дз-з-з! — аж серце зупиняється. — Алло!

— Стьопо! День добрий!… Як життя молоде? — голос. Чака дзвенiв весело, бадьоро.

— Добрий день! Здрастуйте! Нормально… Тiльки що уроки закiнчив.

— А як — щоб зустрiтися? Треба б довести все-таки ту справу до кiнця. Га? — А що? Ви щось дiзналися? — Та, здається…

— То я будь ласка… Хоч зараз!

— Ну, тодi на Подолi, бiля Сковороди.

— Гаразд

РОЗДIЛ XVIII

Подорож у 1068 рiк. — Терешко Губа. — Повстання. — "Людiє, схаменiться! — " Чак вiдчуває себе винним.

Менi здалося, нiби Чак чи то схуд, чи то змарнiв. Зморшки чiткiше вимальовувалися на його обличчi, пiд очима темнiли кола. Але усмiхався вiн бадьоро.

— Ото два днi сидiв я в бiблiотецi, лiтописи перечитував. "Повiсть временних лiт" головним чином. Шукав. — Ну i як? — нетерпляче спитав я.

— Стривай. Зараз. Спершу давай iсторiю трохи згадаємо. Ну, легенду про те, як засновано Київ, ти знаєш.

— Знаю. Брати Кий, Щек, Хорив i сестра їхня Либiдь! — випалив я.

— Так. Проминемо Аскольда i Дiра, Олега, Iгоря, дружину його Ольгу, Святослава, сина його Володимира, Ярослава Мудрого, перiод розквiту древньої Київської Русi… Поглянемо, що робилося в Києвi пiсля смертi Ярослава Мудрого. Влада перейшла до його синiв. Великокнязiвський київський стiл одержав старший син Iзяслав. Брати його одержали так званi удiльнi землi — князiвства Чернiгiвське, Переяславське та iншi.

I от у 1068 роцi на пiвденно-схiднi рубежi Русi напали половцi. Київський князь Iзяслав та його брати Всеволод Переяславський i Святослав Чернiгiвський виступили проти них. На рiчцi Альтi половцi вщент їх розбили. Святослав з рештками своєї дружини втiк до себе назад у Чернiгiв, а Iзяслав i Всеволод утекли в Київ. Кияни були схвильованi поразкою, половцi загрожували їхньому мiсту. I кияни звернулися до князя з вимогою дати їм зброю, щоб захистити Київ.

Та князь боявся, щоб ту зброю Кияни не повернули проти нього самого, i вiдмовився.

Тодi вибухнуло повстання, перше в iсторiї Києва повстання простих людей проти правителiв.

Повсталi розгромили Гору, княжий двiр i двори бояр та воєвод, насамперед ненависного тисяцького Коснячка. Iзяслав i Всеволод втекли. Кияни звiльнили з в'язницi полоцького князя Всеслава Брячиславича i проголосили його великим князем київським…

— Для чого? — здивувавсь я. — А звiдки вiн взагалi взявся там у в'язницi, той Всеслав Брячиславич?

— Для чого — я й сам не знаю. А взявся вiн дуже просто. У 1067 роцi дружина його була розбита Iзяславом, Святославом i Всеволодом у битвi на рiчцi Немизi, а сам вiн був захоплений пiд час переговорiв у полон. — Вiн що — такий був гарний?

— Нi. Вiн пограбував Софiйський собор у Новгородi i спалив мiсто. Повсталих киян вiн через сiм мiсяцiв зрадив i втiк до себе у Полоцьк. А Iзяслав захопив Київ i жорстоко покарав повсталих. Сiмдесят ватажкiв було страчено i дуже багато ослiплено за наказом сина Iзяслава Мстислава, дружина якого перша вступила до мiста. — Сiмдесят ватажкiв! — вигукнув я.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!