Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Загадка старого клоуна

I я розумiв, що спершу треба закiнчити школу, може, навiть одслужити армiю (як Юрiй Нiкулiн — я про нього читав), а вже потiм… I тому я не квапився, спокiйно собi рiс, одкладаючи вирiшення своєї долi на доросле життя. Що стану клоуном, сумнiвiв у мене не було. I смiшити я вмiв, i вдача в мене була весела, i взагалi воно було, як тепер кажуть, запрограмовано ще у предках моїх — не випадково ж у мене такий дiд Грицько…

Тепер, я гадаю, ви розумiєте, чому всi мої мандри по Києву закiнчувалися на площi Перемоги, бiля цирку.

Я ходив навколо цирку, дивився на афiшi й зiтхав.

Квиткiв у касi не було.

Та якби й були, я, мабуть, не наважився б купити. Чомусь я був певен, що мене не пустять самого, що поважна бiлетерка у червоному, обшитому золотою стрiчкою мундирi суворо запитає: "А ти з ким, хлопчику?" — i мiцно схопить мене за руку. Я вже навiть заранi вiдчував її пальцi на своєму лiктi.

Кiлька днiв я отак ходив i зiтхав. I нi з чим iшов додому.

А потiм придивився i помiтив, що на деннi вистави людей дванадцяти-тринадцяти рокiв, таких, як я, пускають i самих.

I якось у суботу я наважився.

Квиткiв у касi, як я вже казав, не було. Бiля цирку на сходах завжди товклося багато дорослих з дiтьми, якi кидалися назустрiч тим, хто пiднiмався, з благальним "Немає зайвого? Немає?" Перехоплювати квитки у дорослих я не наважувався, навiть коли був ближче до того, в кого нарештi виявлявся зайвий.

Та от я помiтив на сходах дiвчинку мого вiку, може, трохи старшу, яка переминалася з ноги на ногу i нерiшуче позирала навколо.

Я спершу думав, що вона просто когось чекає, тата чи маму, але потiм зустрiвся з нею поглядом i прочитав у її очах якесь збентеження.

— Може, у тебе зайвий? — тихо спитав я.

— Зайвий, — прошепотiла вона i густо-густо почервонiла. Вона так само вмiла продавати, як я купувати. "Яке їхало, таке й здибало", — сказав би мiй дiд Грицько.

Через двi хвилини я вже сидiв у дев'ятому ряду третього сектора, i серце мов витанцьовувало в грудях. Я вдихав неповторний запах цирку — запах тирси, пудри, диких звiрiв i ще чогось невловимого, запах, якого нiде бiльше немає i який не можуть перевершити усi найпрекраснiшi пахощi свiту, я вдихав цей запах i, ще не побачивши жодного номера, уже був щасливий. Уперше пiсля того, як переїхав до Києва.

А потiм була вистава…

Переказати циркову виставу неможливо, її треба бачити.

Треба бачити, як пiд бадьорi звуки циркового оркестру вибiгають на арену акробати-стрибуни. Ап! — сальто! Ап! — ще одне сальто. Подвiйне.

Ап! — уже один стрибнув на плечi другому… Уся арена вирує, крутиться, каруселиться.

А тодi — ваги-переваги — виходить на арену ведмiдь. I починає робити на гiмнастичних снарядах вправи — i сонце на турнiку крутить, i хрест на кiльцях тримає, i чого тiльки не викамстролює…

А iнший ведмiдь на велосипедi педалi крутить, а ще один на мотоциклi шпарить, аж дим iде.

I от пiсля ведмедiв на арену виходить… хто? — авжеж, клоун.

I починає… Нi! Нi, не можу я вам переказати циркової вистави. Не пiддається вона переказовi. I хоч був то не Олег Попов, я реготав, я реготав так, що в мене щоки заболiли.

Спасибi тобi, цирк!

Ти був менi так потрiбен зараз!

Я вiдчував, я знав, що тепер менi вже будуть не такi страшнi глузи, всi отi «гав-гав», "дз-з" i таке iнше. Я зарядився гумором, смiхом. I був готовий триматися. Триматись i не здаватися.

Назавтра, у недiлю, я знову пiшов у цирк.

У недiлю було аж двi вистави, на якi я мiг пiти, — ранкова i денна. Я вже не соромився, смiливо кидався у пошуках "зайвого квиточка". I менi пощастило. На ранкову я квитка дiстав. А потiм i на денну.

Усi номери я вже знав напам'ять. Але менi не набридало їх дивитися ще i ще раз.

Цирк став для мене як рiдний дiм.

I от пiд час другої, денної, вистави…

РОЗДIЛ III

Цирк. — Несподiвана зустрiч. — Таємничий дiдусь Чак розповiдає менi про своє дитинство у антракті.

Я сидiв у майже порожньому притемненому залi й дивився, як унiформiсти пiд наглядом дядечка у довгому халатi натягують над ареною сiтку, готуючи друге вiддiлення. У другому вiддiленнi виступали повiтрянi гiмнасти. I дядечко в халатi був їхнiм керiвником. Я вже це знав. Виходити в фойє менi не хотiлося. Дивитись, як усi їдять морозиво або цукерки, — тiльки дратувати себе. Що там казати, звичайно, менi хотiлося морозива, але… усi грошi я вже витратив на квитки.

Я сидiв i ковтав слину.

I раптом ззаду, з-за моєї спини простяглася рука з порцiєю морозива.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!