Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Джейк висмикнув руку з діри в підлозі й побачив, що по ній повзають величезні жуки. Щоб струсити їх, довелося постукати по стіні, але щойно він це зробив, як стіна розтулилася і спробувала вхопити його за руку. Джейк закричав і встиг саме вчасно забрати руку. Він крутонувся і з розгону запхав срібний ключ до замкової щілини.

Тиньковий велетень заревів від люті, але його громовий голос потонув у мелодійному вигуці, який Джейк одразу впізнав: він чув його на пустирі, та тільки тоді цей звук був тихим, сонним. А зараз у ньому виразно бринів тріумф. Відчуття впевненості, всепереможної і невідпорної, знову охопило Джейка, і цього разу він не сумнівався, що розчарування не буде. Утому голосі він почув усе, що потрібно, іншого підтвердження йому не треба. То був голос троянди.

Застуючи собою тьмяне світло в коридорі, тинькова лапа вирвала другу стулку скляних дверей і протислася в коридор. Над рукою показалася голова: велетень витріщився на Джейка. Тинькові пальці потвори насувалися на нього, як щупальця гігантського павука.

Джейк повернув ключ і раптом відчув, як рукою пройшов потужний імпульс енергії. У дверях, важко повертаючись, притлумлено клацнув замок. Джейк ухопився за ручку, повернув її й потягнув двері до себе. І вони широко розчахнулися. Але, побачивши, що за ними, Джейк закричав від жаху й розпачу.

Увесь дверний отвір від одвірка до порогу був забитий сирою землею. Звідусіль, наче жмутки дротів, стирчало коріння. В утрамбованій землі, що мала форму дверей, кишіли черви. Повзаючи туди–сюди, вони здавалися так само ошелешеними, як і хлопчик. Деякі, рятуючись, пірнули назад у землю, інші просто повзали, наче не могли допетрати, куди поділася вся земля, яка ще хвилину тому була тут. Один черв'як упав Джейкові на ногу.

Крізь проріз у формі замкової щілини ще деякий час проникало туманне біле світло, падаючи Джейкові на сорочку. За ним, так близько і так недосяжно, ішов дощ. Десь високо в небі прогуркотів грім. А потім отвір зник, і велетенські тинькові пальці вхопили Джейка за ногу.

35

Роланд кинув шкуру на землю й прожогом помчав туди, де лежала Сюзанна. Едді не відчув ударів граду.

Взявши жінку попід пахви, стрілець якомога обережніше відтягнув її туди, де навпочіпки сидів Едді.

— Відпусти його, коли я накажу, Сюзанно! — прокричав Роланд. — Зрозуміла? Коли я накажу!

Едді наче осліп і оглух. Він чув тільки невиразні крики Джейка по той бік дверей.

Настав час скористатися ключем.

Він витяг його з–за пазухи і вставив у замкову щілину, яку намалював перед тим. Спробував повернути, але ключ не піддавався. Навіть на міліметр не повернувся. Едді підставив лице шаленому градові, не помічаючи градин, що залишали в нього на лобі, щоках і губах глибокі подряпини та червоні сліди, і заволав.

— НІ! О БОЖЕ, НІ! НІ!

Але Господь мовчав. Відповіддю йому були тільки черговий гуркіт грому і блискавка в небесах, де зараз навперейми бігли темні хмари.

36

Джейк підскочив, ухопився за ланцюг люстри, що висіла над головою, і визволився від лапи охоронця. Тоді, гойднувшись, відштовхнувся від утрамбованої землі в дверному проході й, наче Тарзан на ліані, полетів уперед. І, піднявши ноги, врізався у кістляву лапу. Тиньк розсипався на шматки, оголюючи грубо зліплений докупи скелет з дерев'яної сітки. Тиньковий велетень заревів від голоду і люті. І крізь цей крик Джейк почув, як розвалюється будинок, зовсім як в оповіданні Едґара Алана По.

Наче маятник, він гойднувся назад на ланцюзі, вдарився об стіну втрамбованої землі, що перекривала дверний прохід, і знову полетів уперед. Лапа потягнулася до нього, і він почав несамовито відбиватися ногами. Дерев'яні пальці вхопили його за ногу, і її пронизав гострий біль. Назад Джейк гойднувся вже без однієї кросівки.

Він спробував ухопитися за ланцюг трохи вище, і це вдалося, тож він почав видряпуватися до стелі. І тут над головою в нього пролунав глухий тріск, і на його спітніле лице цівкою посипався дрібний тиньковий порох. Стеля почала прогинатися, ланцюг, на якому висіла люстра, ланка за ланкою опускався вниз. Врешті–решт тиньковий велетень з глухим хрускотом просунув голову в отвір між залою і коридором.

Джейк не міг цьому зарадити: він із криком полетів просто в це жахливе обличчя.

37

Зненацька жах і паніка зникли без сліду. Холодний спокій опанував Едді — цю маску безліч разів надягав Роланд із Ґілеаду. То була єдина зброя, якою володів справжній стрілець… і жодної іншої він не потребував. Водночас у голові озвався чийсь голос. Останні три місяці голоси переслідували його: голос матері, Роландів голос і, звісно, голос Генрі. Але цей не належав нікому з них. Едді з полегшенням упізнав у ньому свій власний — нарешті спокійний, розважливий і мужній голос.

Попередня
-= 102 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар