Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Господи, — сказав він. Спробував сплюнути, але не вдалося — надто вже сухо було в роті. — Роланде, ти впевнений?

— Наскільки я розумію, іншого шляху нема. — Роланд показав кудись униз за течією річки, й Едді побачив ще один міст. Той уже давно впав у річку. Його іржаві рештки безладно стирчали з води купою металобрухту.

— Джейку, ти як? — спитала Сюзанна.

— Без проблем, — з готовністю відгукнувся Джейк. Він навіть усміхався.

— Малий, я тебе ненавиджу, так і знай, — сказав Едді.

Роланд стурбовано подивився на Едді.

— Якщо ти відчуваєш, що не зможеш перейти, краще скажи одразу. Мені не треба, щоб ти застряг на півдорозі і відмовлявся йти далі.

Едді довгим поглядом оцінив хитку поверхню мосту і врешті–решт кивнув.

— Нічого, я впораюся. Я трохи боюся висоти, але менше з тим.

— Гаразд. — Роланд оглянув їх усіх. — Раніше почнемо, раніше закінчимо. Я піду першим і понесу Сюзанну на руках. За мною Джейк. Едді останній. Впораєшся з візком?

— Та без проблем, — превеселим тоном сказав Едді.

— Тоді ходімо.

10

Щойно Едді ступив на доріжку, як усе його єство почала затоплювати холодна хвиля страху і в душу закралася підозра, чи не припустився він, бува, дуже небезпечної помилки, погодившись на цю авантюру. На твердій землі здавалося, що міст хитається лише трохи. Але опинившись на ньому, Едді відчув себе наче на маятнику найбільшого в світі дідусевого годинника. Рух був дуже повільний, але рівномірний, і амплітуда коливань, як виявилося, було значно більшою, ніж Едді підозрював спочатку. Поверхня доріжки була вся в тріщинах і похилилася ліворуч щонайменше на десять градусів. Під ногами рипіли купки стертого на порох бетону, бетонні плити терлися одна об одну, тихенько повискуючи. Місто попереду повільно гойдалося вперед і назад, наче штучно створений обрій у найповільнішій у світі відеогрі.

Над головою, в туго натягнутих тросах, завивав вітер. Унизу земля круто йшла вниз, обертаючись болотистим північно–західним берегом ріки. Ось Едді пройшов тридцять футів… потім шістдесят… потім сто десять. Невдовзі він опиниться над водою. З кожним кроком візок ударяв його по лівій нозі.

Коли щось пухнасте тернулося об його ногу, Едді нажахано вхопився правою рукою за іржаве поруччя, ледве втримавшись, щоб не закричати. Але то був лише Юк — він діловито пробігав повз, ледь кинувши на нього погляд, яким наче хотів сказати: «Вибачте, я поспішаю».

— Дурна тварюка, — процідив Едді крізь міцно стиснені зуби.

На мосту з'ясувалося: дивитися на троси, що якимось дивом досі тримали настил і металеві кабелі, ще неприємніше, ніж униз. Подекуди крізь шар іржі проступали жмути металевих ниток — на вигляд вони були як металеві клапті вати. Дядько Реґ, маляр за фахом, який колись фарбував мости Джорджа Вашингтона і Трайборо, колись казав йому, що мостові троси й кабелі «скручуються» з тисяч металевих ниток. Схоже було, що на цьому мосту плетення вже не трималося купи. Зараз троси в прямому розумінні слова розпадалися, нитка за ниткою.

Якщо вже цей міст так довго не падав, то протримається ще трохи. Ти думаєш, що він звалиться у воду тільки тому, що його переходиш ти? Не варто так собі лестити.

Втім, ця думка його не заспокоїла. Судячи з усього, вони, можливо, перші, хто спробував перейти цей міст за багато десятків років. І, зрештою, мусить же цей міст колись упасти. Його вигляд переконливо свідчив, що чекати недовго. Вага їхніх тіл може виявитися тією соломинкою, що переломить спину верблюда.

Ідучи, Едді скинув черевиком уламок бетону і тепер, знемагаючи від нудоти, дивився, як він летить униз, перевертаючись у повітрі. У воду він упав із тихим, ледь чутним плюскотом. Вітер свіжішав. Від його пориву сорочка Едді прилипла до спітнілої шкіри. Міст стогнав і хитався під їхньою вагою. Едді спробував забрати руки від поруччя, але вони наче намертво пристали до побитого корозією металу.

На мить він заплющив очі. Ні, ти не заклякнеш. Не заклякнеш. Я… я тобі забороняю. Якщо тобі треба на щось дивитися, то дивись на цю довготелесу потвору. Едді знову розплющив повіки, прикипів поглядом до Роланда, примусив себе відірвати міцно стиснені руки від поруччя і знову поволі посунув уперед.

11

Діставшись до провалля, Роланд озирнувся. Джейк був за п'ять кроків від нього, Юк не відставав від хлопчика. Шалапут припав до доріжки, витягнувши шию. Над відкритими просторами річки вітер дмухав дужче — і Роланд бачив, як він ворушить шовковисту шкурку Юка. Едді відстав від Джейка на двадцять п'ять кроків. Губи міцно стиснені, обличчя витягнуте. Та все одно він рішуче просувався вперед, тримаючи в лівій руці складений Сюзаннин візок. Права намертво вчепилася в поруччя.

Попередня
-= 143 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар