Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Вірите, коли я кажу, що мені нема чого втрачати?

— Так.

— Дуже добре. Ворушися, хлопче! Но, пішов!

Ґешер міцно стискав Джейка за горло, поки тому не забракло дихання. І поволік його спиною вперед. Вони відступали лицем до провалля, над яким стояли Роланд із Сюзанною, що сиділа в нього за спиною, і Едді просто за ним, досі стискаючи «рюгер», який Ґешер назвав пукалкою. Гаряче дихання Ґешера виривалося в Джейка над вухом. І, що ще гірше, до ніздрів долинав огидний запах.

— Навіть не думай пакостити, — прошепотів Ґешер, — або я відірву тобі твої гарнюні іграшки й запхаю в дупцю. Сумно буде втратити їх ще до того, як ти їх пустиш у діло, ге? Дуже сумно.

Так ідучи, вони досягли кінця мосту. Джейк напружився, гадаючи, що Ґешер негайно жбурне в його друзів гранату. Але він цього не зробив… принаймні, поки що. Він протягнув Джейка крізь вузенький прохід між двома будками, які колись, мабуть, слугували контрольними постами. За ними, як понурі тюрми, бовваніли цегляні будівлі.

— А зараз, маленький, я відпущу твою шийку, бо як інакше тобі дихати? Але я тримаю тебе за руку, і якщо ти не побіжиш прудко, як вітер, то обіцяю, що вирву тобі руку і відлупцюю тебе нею замість ціпка. Затямив?

Джейк кивнув і раптом зміг вдихнути на повні груди, бо жахлива рука перестала стискати йому горло. Щойно це сталося, як його власна рука знову нагадала про себе — вона розпухла і пекла вогнем. А тоді Ґешер ухопив його за передпліччя, і він забув про свою руку.

— Бум–бурум! — гукнув пірат неприродно радісним фальцетом і помахав гранатою. — Бувайте, хлопчики і дівчатка! — А тоді прогарчав до Джейка: — Бігом, мале падло! Бігом!

Спочатку Джейка підхопив вихор, а потім він мимохіть зірвався на біг. Удвох із піратом вони припустили вигнутим пандусом нагору. У Джейка плуталися думки, але він встиг подумати, що так могла б виглядати нью–йоркська Іст–Рівер–Драйв за двісті–триста років по тому, як мозкова чума винищила усіх психічно здорових людей у світі.

Уздовж обох хідників стояли іржаві брили металобрухту, які колись, безперечно, були автомобілями. Здебільшого то були спортивні машини у формі бульбашок. Джейк не бачив таких ніколи вжитті (крім, хіба що, тих, на яких їздили мажори в коміксах Волта Диснея). Але серед них точно були старий «фольксваген жук», машина, яка нагадувала «шевроле корвер», і ще щось на кшталт «форда» моделі А. На жодному колесі не було шин: або їх зняли грабіжники, або вони давно спорохнявіли і розсипалися. Усі шибки були розбиті. Складалося враження, буцімто ті мешканці міста, які ще в ньому залишилися, ненавиділи все, в чому, хай навіть випадково, могли побачити своє відображення.

Водостічні канави під покинутими автомобілями і між ними були заповнені якимось металевим сміттям і блискучими уламками битого скла. Колись давно, у щасливіші часи, вздовж хідника росли дерева. Але зараз вони були настільки безнайдійно мертві, що на тлі захмареного неба скидалися на непорушні металеві скульптури. Деякі склади або розбомбили, або вони розвалилися самі. Від них лишилися тільки самотні купи битої цегли. За ними Джейк бачив річку та іржавий напівобвалений міст через Сенд.

Усюди ширився міцний дух тління й занепаду. Він відчувався сильніше, ніж будь–коли, і забивав ніздрі. Вулиця відхилялася від шляху Променя і вела строго на схід. Що далі, то більше Джейк помічав кучугур сміття, що загачували проїзд. За шість чи сім кварталів вулиця вже була завалена вщерть, але Ґешер тягнув його саме в той бік. Спочатку Джейк за ним встигав, аж зараз Ґешер узяв шалений темп і хлопчик почав засапуватись та на крок відставати. Ґешер смикнув його так, що Джейк мало не впав, і поволік далі, до загати зі сміття, уламків бетону та іржавих сталевих балок, що виднілася попереду. Цей насип між двома будинками з запилюженими мармуровими фасадами, як здалося Джейкові, з'явився там геть не випадково. Статую перед тією будівлею, що стояла ліворуч, Джейк упізнав одразу: сліпа богиня правосуддя. Тоді будівля, яку вона охороняла, напевно, була судом. Але роздивитися як слід він не встиг: Ґешер, не вповільнюючи темпу, безжально тягнув його в бік барикади.

«Якщо він спробує пройти крізь неї, нам кінець!» — у відчаї подумав Джейк. Але Ґешер, який, попри свою хворобу, що красномовно свідчила сама за себе на його обличчі, біг прудкіше вітра, просто міцніше стис його передпліччя і поволік далі. Загата наближалася, і ось уже Джейк побачив, що в зумисне наваленій купі бетону, потрощених меблів, іржавих труб й уламків вантажівок та легкових автомобілів є вузький прохід. І зненацька він збагнув. У цьому лабіринті Роланд блукатиме годинами… а от Ґешер тут свій і чудово знає, куди йти.

Попередня
-= 148 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар