Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— На станцію? — перепитав чолов'яга, схожий на дворецького Дживса. — Що таке залізнична станція?

— Відведіть нас у Колиску, — уточнила Сюзанна. — До Блейна.

Ці слова вкінець добили Дживса. На його обличчі замість вселенського презирства, з яким він досі до них ставився, з'явився непідробний жах.

— Туди не можна! — закричав він. — Колиска — це заборонена зона, а Блейн найстрашніший з усіх привидів Лада!

«Заборонена зона? — подумав Едді. — Тільки цього бракувало. Але принаймні один плюс у цьому є: там ви, кретини, перестанете нам набридати». Приємно також було почути, що Блейн досі існує… чи то пак ці люди гадають, що він існує.

Решта, не ймучи віри, вирячилися на Едді й Сюзанну. Враження було таке, нібито чужинці запропонували гурту новонавернутих християн орендувати Ковчег Завіту й перетворити його на платний туалет.

Едді націлив «рюгер» на середину Дживсового лоба.

— Ми йдемо. А ви, якщо не хочете негайно приєднатися до пращурів, припиніть триндіти і показуйте дорогу.

Дживс і скривавлена жінка обмінялися непевними поглядами. Але коли чоловік у котелку нарешті подивився на Едді й Сюзанну, його обличчя мало впевнений і рішучий вираз.

— Можете нас застрелити, — сказав він.

— Краще вже померти тут, а не там.

— Та ви просто банда хворих збоченців, у яких на думці одне — смерть! — розлютилася Сюзанна. — Ніхто не помре! Просто відведіть нас туди, куди нам треба, заради Бога!

— Але зайти в колиску Блейна — це і є смерть, — понуро сказала жінка. — Бо Блейн спить, і той, хто його потурбує, дорого за це заплатить.

— Та годі тобі, кралечко, — роздратовано обірвав Едді. — Запхавши носа між сідниці, аромату кави не відчуєш.

— Я не розумію, що це означає, — відказала вона з якоюсь дивною гідністю.

— Це означає, що ви можете відвести нас до колиски і накликати на себе Гнів Блейна або просто стояти тут і дізнатися, що таке Гнів Едді. І знаєте, я якось не схильний стріляти одразу в голову. Я можу виривати з вас кулями по шматку. Злості мені вистачить. Щось мене не пре від вашого міста — музика хрінова, всі смердять, як гній, а перший, кого ми тут зустріли, пожбурив у нас гранату і вкрав нашого друга. То що ви вирішили?

— Нащо вам узагалі Блейн? — спитав хтось із гурту. — Він уже багато років не ворушиться в Колисці. Він навіть перестав говорити різними голосами й сміятися.

«Говорити різними голосами і сміятися?» — подумав Едді й подивився на Сюзанну. Але вона тільки плечима знизала.

— Ардіс був останній, хто наблизився до Блейна, — сказала скривавлена жінка.

Дживс понуро кивнув.

— Ардіс завжди ставав ідіотом, коли напивався. Блейн його про щось спитав. Я чув це питання, але подумав, що воно якесь безглузде — щось про матір ворон, здається… Ардіс не зміг відповісти на питання, тож Блейн підсмажив його на синьому вогні.

— Електрика? — здогадався Едді.

Дживс із скривавленою жінкою кивнули водночас.

— Так, — сказала жінка. — Електрика. Так це називали в давно минулі часи.

— Вам не треба заходити туди разом з нами, — зненацька запропонувала Сюзанна. — Просто покажіть нам, де це місце. А далі ми вже підемо самі.

Жінка змірила її недовірливим поглядом, але Дживс нахилився їй до вуха і щось зашепотів. Решта Юнів стояли за їхніми спинами, дивлячись на Едді й Сюзанну з приголомшеним виглядом людей, що пережили руйнівну повітряну атаку.

Дослухавши, жінка озирнулася на них.

— Так, — сказала вона. — Ми відведемо вас до Колиски. Так вам і треба.

— От і я так думаю, — сказав Едді. — Ти і Дживс. А решта — зникніть. — Він обвів їх прицільним поглядом. — Але наостанок затямте от що: один підступно пожбурений спис, одна стріла, одна цеглина — і ці двоє помруть. — Погроза прозвучала настільки слабо й непереконливо, що Едді негайно пошкодував про неї. Яке їм діло до цих двох чи взагалі до будь–кого з їхнього клану, якщо вони щодня відправляють на той світ двох чи більше? «Хоча, — подумав він, спостерігаючи, як інші, навіть не озираючись, йдуть геть, — пізно вже шкодувати про сказане».

— Ходімо, — сказала жінка. — Треба швидше з усім покінчити. Очі б мої вас не бачили.

— Взаємно, — відповів Едді.

І вони з Дживсом повели їх уперед. Але, перш ніж піти, жінка зробила щось таке, від чого Едді трохи розкаявся в своїх жорстоких думках: вона стала навколішки, прибрала волосся з обличчя чоловіка в кілті і поцілувала його в брудну щоку.

— До побачення, Вінстоне. Чекай на мене там, де розступаються дерева, а вода солодка. Я прийду до тебе, обов'язково прийду. Це так само неминуче, як і настання світанку, що проганяє темряву на захід.

Попередня
-= 160 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар