Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Слухай уважно, недоумку, бо це тобі останнє попередження. Або ти зараз же знімеш цю довбану кришку, або я запхаю руку тобі до рота і вирву язика. І можеш кусатися, скільки влізе, бо в мене ця зараза в крові. Не мине й тижня, як перші квіточки з'являться на твоєму личку. Якщо доживеш. Затямив?

Джейк шалено закивав. Ґешерове обличчя вже почало розпливатися перед його очима сірою плямою, туман дедалі густішав, а голос долинав наче здаля.

— Гаразд. — Ґешер кинув його на землю. Джейк гепнувся біля каналізаційного люка, важко хапаючи ротом повітря й кашляючи, наче перед блюванням. І врешті–решт спромігся глибоко вдихнути повітря — рідкого вогню, що негайно обпік йому легені. Він виплюнув скривавлений згусток мокроти, і від її вигляду його ледь не знудило.

— А тепер годі вже теревенити, світло моїх очей, знімай кришку.

Джейк підповз до люка, взявся за ручку і цього разу вже смикнув щосили. На якусь жахливу мить йому здалося, що важезна кришка не зрушить з місця. А потім він уявив собі, як Ґешерові пальці тягнуться йому до рота та хапають за язик, і де тільки сили взялися. У спині немилосердно заболіло, було таке відчуття, що якась частина хребта зсунулася з місця, але люк, скрегочучи на бруківці, повільно піддавався. Ось уже поглядові відкрилася вузька серпоподібна усмішка самої темряви.

— Добре, малий, добре! — зрадів Гешер. — Ти ж мій маленький мул! Тягни далі — не здавайся, ще трохи!

Коли серп став півмісяцем, а біль у попереку вже пік вогнем, Ґешер дав Джейкові піддупника, і той розтягнувся на землі.

— Дуже добре! — вдоволено сказав пірат, зазираючи в отвір. — А тепер, малий, спустися драбиною, вона там збоку. Але дивися не впади, тримайся добре, бо ті щаблі в біса слизькі й мохом порослі. їх там штук зо двадцять, наскільки я пам'ятаю. А коли спустишся на дно, стій і чекай на мене. Може, тобі й захочеться втекти від старого приятеля, але хіба ж це буде розумно? Як ти гадаєш, розумно?

— Ні, — відповів Джейк. — Мабуть, ні.

— Дуже мудро, синку! — Гешер розплився в своїй огидній усмішці, в черговий раз демонструючи жалюгідні залишки зубів. — Там темно. І ціла тисяча коридорів розходиться на всі боки. Твій старий приятель Ґешер знає їх усі, як облуплені, а от ти загубишся вмить. А ще там є щури… дуже великі і дуже голодні. Так що стій і чекай.

— Я стоятиму.

Ґешер пильно до нього придивився.

— Ти говориш, як мале Юненя, але ти не Юн, я впевнений. Звідки ти, хлопче?

Джейк мовчав.

— Oо, шалапут язика проковтнув? Ну нічого. Цок–Цок швидко з тебе правду добуде. У нього є такий дар, що люди самі починають говорити. А коли вже розговоряться, то говорять так швидко і кричать так голосно, що, аби спинити, їх доводиться стукати по довбешці. У присутності Цок–Цока шалапутам не дозволяється ковтати чиїсь язики, навіть таких молоденьких і смачненьких, як ти. А тепер пішов униз. Но, пішов!

І він замахнувся на хлопчика ногою, але цього разу Джейкові вдалося ухилитися від удару. Він зазирнув у напіввідчинений люк, побачив драбину і поліз. Його голова й груди ще не встигли зануритися в темряву, коли повітря струсонув потужний гуркіт. Він пролунав десь на відстані милі або навіть більше, але Джейк без зайвих пояснень збагнув, що це було. З його вуст зірвався крик жалю.

Ґешер скривив рота у зловісній усмішці.

— А твій крутий друзяка вистежив тебе трохи далі, ніж ти сподівався, ге? Але я так і думав, бо бачив, які в нього вперті й хитрющі очі. Я думав, що він піде за своїм маленьким солоденьким хлопчиком, якщо збереться, і він таки зібрався. Дротяну пастку він побачив, але фонтан його причавив. Усе пучком. Лізь, солоденький.

І він націлився ногою на Джейкову голову. Хлопчик уник удару, але послизнувся на драбині, пригвинченій до стінки каналізаційного люка, і не впав тільки тому, що вчасно вхопився за вкриту струпами гомілку Гешера. Він благально подивився на пірата і на тому гнійному лиці смертника не побачив жалю.

— Будь ласка, — сказав він, чуючи, як слова переходять у схлипування. Перед його очима стояла картина: Роланд лежить розчавлений велетенським фонтаном. Що тоді сказав Ґешер? Якщо він комусь знадобиться, то цей хтось буде змушений відшкрібати його від землі.

— Благай, скільки хочеш, любчику. Але не сподівайся, що тебе почують. Бо на цьому боці мосту милосердя закінчується. А тепер лізь, бо я тебе так віддухопелю, що криваві мізки крізь криваві вуха полізуть.

Тож Джейку лишалося тільки одне — спускатися. Коли він досяг стоячої води на дні, то вже не хотів плакати. Він стояв і, згорбившись та похнюпивши носа, терпляче чекав, поки Ґешер поведе його назустріч долі.

Попередня
-= 162 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар