Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Я її попереджав, щоб не сміялася, — тільки й сказав Цок–Цок. І перевів погляд на іншу жінку, руду й тілисту, що скидалася на довжелезну фуру. — Хіба ні, Тіллі?

— Атож, — миттю підтакнула Тіллі. Її очі блищали від страху і збудження, язик несамовито облизував губи. — Казав, і не раз казав. Клянуся, хай мене грім поб'є.

— Авжеж, поб'є, бо ти така жирна, що тебе гріх не побити, — сказав Цок–Цок. — Брендоне, принеси мені ножа. І зітри з нього те смердюче лайно, перш ніж подавати мені.

Низькорослий кривоногий чоловічок кинувся виконувати наказ. Спочатку ніж не піддавався — здавалося, він міцно застряг у грудній клітці нещасної. Брендон злякано озирнувся через плече на Цок–Цока, потім смикнув сильніше.

Втім, Цок–Цок, здавалося, геть–чисто забув уже і про Брендона, і про жінку, шо в буквальному розумінні померла від сміху. Його блискучі зелені очі вже знайшли собі іншу забаву, яка цікавила його значно більше, ніж небіжчиця.

— Підійди, хлопчику, — сказав він. — Я хочу тебе роздивитися.

Гешер так штовхнув його в плече, що Джейк заточився. І впав

би, якби Цок–Цок не вхопив його міцними руками за плечі. А коли хлопчик знову міцно став на ноги, велетень узяв його за ліве зап'ястя і підняв руку. Його увагу привернув Джейків «Сейко».

— Якщо це те, про що я думаю, то це точно передвіщення, — сказав Цок–Цок. — Відповідай мені, хлопче. Що це в тебе за сіґул?

Джейк уявлення не мав, що таке сігул, тож міг сподіватися хіба що на прихильність долі.

— Це наручний годинник. Але він не працює, містере Цок–Цок.

Зачувши це, Гутс пирхнув зі сміху й хутко затулив рота долонями, бо Цок–Цок красномовно на нього озирнувся. Але за мить він знову подивився на Джейка, і його спохмурніле лице осяяла усмішка. Ця усмішка була такою привабливою, що майже змусила забути про те, що біля стіни сидить не кіношний мексиканець, у якого сієста, а мертва жінка. Дивлячись на цю усмішку, хотілося забути, що довкола самі божевільні, а Цок–Цок, схоже, найбожевільніший божевільний з усієї психлікарні.

— Наручний годинник, — киваючи, сказав Цок–Цок. — Атож, дуже підходяща назва. Він же на руці. І на те він і хронометр, щоб показувати, котра година. Правда, Брендоне? Тіллі? Ґешере?

Усі радісно закивали. Цок–Цок обдарував їх переможною усмішкою і знову повернувся лицем до Джейка. І тепер Джейк помітив, що хай там якою переможною була та усмішка, зелені очі Цок–Цока залишалися неусміхненими. Вони були такими, як завжди: холодними, жорстокими і допитливими.

Він потягнувся пальцем до «Сейко», який зараз показував сім дев'яносто одну ранку й вечора водночас, і рвучко відсмикнув його, так і не торкнувшись скла над рідкокристалічним дисплеєм.

— Скажи мені, любий хлопчику, цей твій, як ти кажеш, годинник… у ньому є пастка?

— Що? А! Ні. Жодної пастки в ньому немає. — Щоб наочно це продемонструвати, Джейк приклав пальця до скла годинника.

— Це ще нічого не доводить. Вона не спрацює, якщо ти налаштував її на своє тіло, — заперечив Цок–Цок. Він говорив тим гострим презирливим тоном, який обирав Джейків батько, коли не хотів, щоб люди запідозрили, що він ні бельмеса не тямить у тому, про що говорить. Цок–Цок зиркнув на Брендона, і Джейк зрозумів, що він зважує всі «за» і «проти» того, щоб змусити кривоногого торкнутися годинника. Але потім він відмовився од цієї думки й знову подивився просто Джейкові у вічі. — Якщо мене вдарить струмом, мій маленький друже, то за тридцять секунд ти вдавишся своїми гарнюніми іграшками, які я тобі відріжу й запхаю до рота.

Джейк важко ковтнув слину, але нічого не сказав. Цок–Цок знову простягнув пальця і цього разу вже торкнувся циферблата «Сейко». Щойно це сталося, як цифри на годиннику обнулилися й знову почали відлік.

Цок–Цок притулив пальця і звузив очі, очікуючи болю. Та коли нічого не сталося, в кутиках його очей уперше за весь час з'явилися зморшки справжньої посмішки. Мабуть, подумав Джейк, його тішить власна хоробрість. Але здебільшого посмішку спричиняли простий подив і цікавість.

— Можна я його візьму собі? — вкрадливо промуркотів Цок–Цок. — Скажімо, ти мені його подаруєш на знак пошани до мене. Я обожнюю годинники, мій любий юначе, о так, обожнюю.

— Дуже прошу. — Джейк миттю зняв годинника з зап'ястя і опустив у велику долоню Цок–Цока, що застигла в очікуванні.

— А в нього манери, як у маленького шовкодупого жентельмена, — радісно сказав Ґешер. — Колись давно за такого відвалили б кругленьку суму, Цокі. От, приміром, мій батько…

— Твій батько здох від мандруса, і навіть пси не захотіли б жерти його зогнилий труп, — перебив Цок–Цок. — Стули пельку, йолопе.

Попередня
-= 176 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар