Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Ґешер відступав спиною до вигнутої стіни. Лампи–трубки розфарбували його побите мандрусом лице в юродиву палітру кольорів: жовчно–зелений, лихоманково–червоний, жовтушно–жовтий. Тепер під вентиляційною шахтою, звідки за ними спостерігав Юк, стояв уже Цок–Цок.

— Опусти ніж, Ґешере, — розважливим тоном порадив Цок–Цок. — Ти привів хлопця, як я й просив. Якщо когось і варто підрізати за всю цю мутотінь, то не тебе, а Гутса. Просто покажи мені…

І тут Джейк побачив, що Юк готується стрибнути, та зрозумів дві речі: на що зараз наважиться шалапут і хто його на таке намовив.

— Юк, ні! — пронизливо закричав він.

Всі погляди звернулися до нього. І тієї ж миті Юк стрибнув. Він вибив нетривкі вентиляційні грати, вони полетіли на підлогу. Цок–Цок рвучко повернувся на шум, і Юк упав йому на обличчя, кусаючи й роздираючи шкіру кігтями.

32

Навіть крізь подвійні двері до Роланда долинув крик — Юк, ні! — і його серце пішло у п'яти. Він чекав, що повернеться колесо на дверях, але воно не поверталося. Тож він заплющив очі й послав такий потужний імпульс, на який тільки був спроможний: «Двері, Джейку! Відчини двері!»

Відповіді він не відчув, і картинка–видиво зникла. Його зв'язок з Джейком (хай який слабенький і нетривкий від самого початку) був перерваний.

33

Цок–Цок був засліплений. Він лаявся, кричав і силкувався відірвати від себе істоту, що вп'ялася йому в обличчя, звивалася, кусалася й дряпалася. Він відчув, як пазурі шалапута простромлюють йому ліве око, і його голову пронизав жахливий, невимовний червоний біль, наче смолоскип, що, падаючи, освітлює темний колодязь. У цю хвилю його лють була сильнішою за біль. Він спромігся вхопити Юка, відірвав його від свого лиця й підняв над головою, збираючись переламати тварині хребет.

— Ні! — заволав Джейк. Він геть забув про кнопку, що відмикала двері, й ухопив зі спинки трону старий німецький автомат.

Пронизливо закричала Тіллі. Інші порснули навсібіч. Джейк спрямував автомат на Цок–Цока. Юк висів у тих міцних руках головою униз і відчайдушно звивався. Здавалося, ще трохи — і він переломиться навпіл. Він борсався і клацав зубами в повітрі. І кричав від болю, кричав, як людина.

— Відпусти його, наволоч! — закричав Джейк і натиснув на гачок.

Він ще досить володів собою, аби цілитися низько. У замкнутому просторі ревіння сорокакаліберного «шмайсера» справило ефект підірваної бомби, хоча пострілів було лише п'ять чи шість. Одна світлова трубка луснула, розливши холодний помаранчевий вогонь. Над лівим коліном Цок–Цока в цупких штанях з'явилася дірка, а навколо неї почала швидко розпливатися темно–червона пляма. Рот Цок–Цока став круглим від шоку — цей вираз промовистіше за будь–які слова свідчив, що, попри свій неабиякий розум, Цок–Цок сподівався прожити довге й щасливе життя, стріляючи в людей, але не дозволяючи стріляти в себе. Втім, ні, стріляти в нього могли, а от влучити? І той здивований вираз промовляв, що такого не могло статися, це не за планом.

«Знайомся з реальним світом, ти, смердючий довбень», — подумав Джейк.

Цок–Цок впустив Юка на ґрати підлоги і вхопився за поранену ногу. На Джейка накинувся Копергед. Він ухопив хлопчика рукою за горло, але тут на нього напав Юк — він пронизливо загавкав і вгризся в Копергедову гомілку через чорний шовк штанів. Копергед закричав і відскочив убік, силкуючись скинути Юка з ноги. Але шалапут тримався міцно, наче п'явка. Джейк вчасно повернувся і помітив, що до нього повзе Цок–Цок. У зубах він тримав свій ніж.

— Прощавай, Цокі, — сказав Джейк і натиснув на гачок «шмайсера». Нічого не сталося. Чи то патрони закінчилися, чи то механізм заклинило, Джейк не знав, та й часу на роздуми не було. Він відступив на два кроки назад і вперся у велике крісло, що правило Цок–Цокові за трон. І не встиг він забігти за крісло, як Цок–Цок ухопив його однією рукою за ногу, а другою — за руків'я ножа. Рештки вибитого ока лежали на його щоці, наче кулька м'ятного желе. Праве око зиркало на Джейка з ненавистю навісного.

Джейк спробував висмикнути ногу, зашпортався і впав на трон Цок–Цока. Його погляд упав на кишеню, пришиту до правого бильця. З–під гумки, завдяки якій кишеня щільно прилягала до бильця вгорі, стирчало потріскане й оздоблене перлами руків'я револьвера.

— Ох, як же ж тобі зараз буде боляче! — в екстазі прошепотів Цок–Цок. Замість виразу здивування на його губах, що тремтіли від люті, з'явилася широка посмішка. — Як боляче буде! А мені як буде приємно… Що?..

Посмішка зів'яла, і рот знову округлився, бо Джейк спрямував на нього дуло револьвера та звів курок. Рука, що стискала Джейкову гомілку, здавила її так, що, здавалося, ще трохи — й кістка хрусне.

Попередня
-= 184 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар