Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— А що таке темпоральні синапси? — поцікавилася Сюзанна.

Блейн знову недоброзичливо розреготався… і не відповів на

питання.

— ЇДУЧИ З МАКСИМАЛЬНОЮ ШВИДКІСТЮ, МИ ПРИБУДЕМО НА КІНЦЕВУ СТАНЦІЮ ЗА ВІСІМ ГОДИН СОРОК П'ЯТЬ ХВИЛИН.

— Понад вісімсот миль на годину поверхнею землі, — вражено промовила Сюзанна тихим голосом. — Святий Боже.

— ЗВІСНО, ЦЕ ЗА УМОВИ, ЩО МОЯ КОЛІЯ ЦІЛА І НЕ УШКОДЖЕНА ВЗДОВЖ УСЬОГО МАРШРУТУ. ОСЬ УЖЕ ДЕВ'ЯТЬ РОКІВ І П'ЯТЬ МІСЯЦІВ Я НЕ ЗАВДАВАВ СОБІ КЛОПОТУ ПРОЇХАТИСЯ ДО КІНЦЕВОЇ І НАЗАД, ТОЖ НЕ МОЖУ НІЧОГО СКАЗАТИ НАПЕВНО.

Стіна на південно–східному краю міста повільно наближалася. Висока й товста, вгорі вона вже почала осипатися. Уздовж неї, куди не кинь оком, лежали тисячі й тисячі скелетів колишніх мешканців Лада. Глибина прорубаного в стіні отвору, до якого поволі прямував Блейн, сягала щонайменше двохсот футів. Естакада, на якій трималася рейка, була тут дуже темною, наче хтось намагався її підпалити чи підірвати.

— А що станеться, коли ми під'їдемо до місця, де немає рейки? — спитав Едді. Звертаючись до Блейна, він постійно підвищував голос, наче розмовляв із кимось по телефону, а на лінії були перешкоди.

— ЗІ ШВИДКІСТЮ ВІСІМСОТ МИЛЬ ЗА ГОДИНУ? — У голосі Блейна звучав щирий подив. — ПРОЩАВАЙ, АЛІГАТОРЕ. БУВАЙ, КРОКОДИЛЕ. НЕ ЗАБУВАЙ МЕНЕ, ПИШИ.

— Та ну! — пирхнув Едді у відповідь. — Тільки не кажи мені, що машина з такою складною душевною організацією не може передбачити, де її колія зламана.

— АВЖЕЖ, Я МІГ БИ ЦЕ ЗРОБИТИ, — погодився Блейн. — АЛЕ, ОТ ЧОРТ, СПАЛИВ СОБІ ЦЮ ПЛАТУ, КОЛИ МИ ВИРУШИЛИ У ПУТЬ.

— Нащо? — вражено спитав Едді. Вираз його обличчя промовисто свідчив, що він відмовляється в таке вірити.

— АЛЕ Ж ТАК ЦІКАВІШЕ. ЯК ВИ ГАДАЄТЕ?

Едді, Сюзанна і Джейк обмінялися шокованими поглядами. А от Роланд, здавалося, геть не здивувався. Він незворушно сидів у кріслі, склавши руки на колінах, і дивився вниз, на жалюгідні халупи й зруйновані будинки в цій частині міста. З висоти тридцяти футів вони видавалися дуже близькими.

— УВАЖНО ДИВІТЬСЯ НА ТЕ, ЩО БУДЕ ЗАРАЗ, І ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ ТЕ, ЩО ПОБАЧИЛИ, — порадив їм Блейн. — ДОБРЕ ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ.

Невидимий баронський вагон провіз їх у заглибину. І коли він випірнув на тому боці стіни, Едді з Сюзанною разом скрикнули. Джейк зиркнув одним оком і затулив очі долонями. Юк загавкав, як дурний.

А Роланд тільки німо дивився вниз широко розплющеними очима, міцно стиснувши губи в суцільну знекровлену лінію–шрам. На нього сліпучо–білим світлом пролилося розуміння.

За Великою Стіною Лада починалася справжня спустошена земля.


7

Коли вагон наближався до стіни, рейка йшла вниз і монопоїзд спускався, тож до землі було не більше тридцяти футів. І від цього шок став ще сильнішим… бо коли вони виринули на тому боці стіни, то опинилися на страшній висоті — до землі було тепер вісімсот, а може, навіть тисяча футів.

Роланд озирнувся через плече на стіну, од якої вони тепер віддалялися. Під час наближення вона здавалася напрочуд високою, але з цієї перспективи перетворилася на крихітну плямку — відламаний нігтик на краю неозорої стерильної пустки. На перший погляд цей край виглядав нескінченним проваллям, куди круто спускалися гранітні виступи, мокрі від дощу. Просто під стіною на скелі подекуди виднілися великі круглі діри, як порожні очниці. З них нудотними бридкими струмками ринула чорна вода й щупальцями вилазив пурпуровий туман, виливаючись на гранітну скелю через паруючі труби, такі ж старезні, як і сама скеля. «Мабуть, сюди зливаються усі відходи міста, — подумав стрілець. — У яму через край».

Та тільки то була не просто яма, а запала рівнина. Вона мала такий вигляд, наче земля за межами міста колись лежала на пласкому вантажопідйомнику і в певний момент далекого вкритого туманом минулого підйомник обвалився, потягнувши за собою величезний шмат світу. Блейнова колія на вузькій естакаді, що летіла над цією поваленою землею під набряклими дощем хмарами, сама по собі висіла в порожнечі.

— Що нас тримає? — вигукнула Сюзанна.

— ПРОМІНЬ, ЯСНА РІЧ, — відповів Блейн. — ВИ Ж ЗНАЄТЕ, ЩО ВСЕ СУЩЕ СЛУГУЄ ПРОМЕНЕВІ. ПОГЛЯНЬТЕ–НО ВНИЗ. Я ПОКАЖУ ВАМ НИЖНІ СЕКТОРИ В ЧОТИРИКРАТНОМУ ЗБІЛЬШЕННІ.

Коли земля стрімко полетіла туди, де ширяли в повітрі вони, навіть Роланд відчув нудоту від запаморочення. Картина, що постала перед їхніми очима, була огиднішою за все бридке, що він бачив досі… а бачив він, на жаль, немало. В результаті якоїсь катастрофи (сумніву, що це була саме катастрофа, практично не лишалося), яка відірвала цю частину світу від решти й опустила її так низько, земля поплавилася і вкрилася кратерами. Її поверхня стала лискучою, ніби якесь покривлене чорне скло, й випиналася велетенськими брилами й вигинами, які навіть пагорбами назвати було важко, й глибокими тріщинами звивалася донизу, в заглибини, що їх язик не повертався назвати долинами. Жалюгідні залишки страхітливих почорнілих дерев стриміли покрученим гіллям до неба. Збільшені в кілька разів, вони, здавалося, простягали до людей у поїзді свої мертві руки. З–під скляної землі де–не–де стирчали скупчення товстих керамічних труб. Деякі здавалися мертвими чи сплячими, але в інших спалахували проблиски моторошного світла, наче в надрах землі гули титанічні кузні й доменні печі. Понад трубами на обтягнутих шкірою крилах ширяли якісь безформні потвори, подібні до птеродактилів, час від часу озлоблено клацаючи на родичів гачкуватими дзьобами. Подекуди почвари цілими зграями повсідалися на трубах, мабуть, гріючись потоками гарячого повітря від вічного полум'я, що горіло під землею.

Попередня
-= 200 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар