Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— У нас є те, що тобі потрібно, — відказав Роланд, — а єдина винагорода, яку ти за це пропонуєш, — смерть. Це дуже нерозумно з твого боку.

Блейн замислився і не озивався довго–предовго. А потім:

— ПРАВДУ КАЖЕШ, РОЛАНДЕ З ҐІЛЕАДУ. АЛЕ Я КІСТЬ ВАШИХ ЗАГАДОК НЕ ДОВЕДЕНА. ЗА ПОГАНІ ЗАГАДКИ Я ВАМ ЖИТТЯ НЕ ПОДАРУЮ.

Роланд кивнув.

— Розумію, Блейне. А тепер слухай і спробуй зрозуміти сам. Своїм друзям я вже розповідав дещицю цієї історії. Коли я був малий, у Баронії Гілеаду щороку було сім святкових днів, коли проводилися ярмарки, — Зима, Широка Земля, Посів, Літнє Сонцестояння, Повна Земля, Жнива і Старий Рік. І на кожному ярмарку обов'язково влаштовували змагання загадок, але на свята Широкої і Повної Землі вони були головним обрядом, бо вважалося, що загадки віщують гарний чи поганий врожай.

— ЦЕ ЗАБОБОН, ЩО НЕ СПИРАЄТЬСЯ НА ЖОДНІ ФАКТИ, — перебив Блейн. — Я ВВАЖАЮ ЙОГО ПРИКРИМ.

— Звісно, це забобон, — погодився Роланд, — але ти навіть не уявляєш собі, як добре загадки передбачали врожай. От, наприклад, розгадай загадку: «Коли вартовий буває квіткою?»

— ЦЕ ДУЖЕ СТАРА І НЕ НАДТО ЦІКАВА ЗАГАДКА, — пробурчав Блейн, але в його голосі вчувалася радість від того, що йому дали щось розгадати. — КОЛИ ВІН БУВАЄ НЕ ЗА БУДКОЮ. ЦЯ ЗАГАДКА ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ФОНЕТИЧНОМУ ЗБІГОВІ. МОЖУ НАЗВАТИ ЩЕ ОДНУ ТАКОГО ТИПУ, її ЗАГАДУЮТЬ НА ТОМУ РІВНІ, ДЕ РОЗТАШОВУЄТЬСЯ БАРОНІЯ НЬЮ–ЙОРК: ЯКЕ СЛОВО ЗАВЖДИ ЗВУЧИТЬ НЕПРАВИЛЬНО?

Несподівано для всіх відповів Джейк.

— Цю загадку нам цьогоріч загадувала вчителька англійської. Неправильно завжди звучить слово «неправильно».

— ТАК, — підтвердив Блейн. — СТАРА ДУРНА ЗАГАДКА.

— Хоч у чомусь я з тобою погоджуюся, друже Блейн, — сказав Едді.

— Я Б ХОТІВ ПОЧУТИ БІЛЬШЕ ЯРМАРКОВИХ ЗАГАДОК З ГІЛЕАДУ, РОЛАНДЕ, СИНУ СТІВЕНА. ЯК НА МЕНЕ, ТО ВОНИ ДОСИТЬ ЦІКАВІ.

— У дні Широкої і Повної Землі для цього відкривали Залу Прадідів, і опівдні там збиралися десь приблизно шістнадцять або навіть тридцять учасників змагання. Тільки о тій порі року вхід до Зали Прадідів був відкритий для простих людей — торговців, фермерів, скотарів. І в ті дні Зала Прадідів стояла вщерть заповнена, ніде було яблуку впасти.

Погляд стрільця став далекий і замріяний. Тільки одного разу Джейк бачив його таким — у тому туманному іншому житті, коли Роланд розповідав йому, як вони з друзями, Катбертом і Джеймі, прокралися на балкон у тій самій Залі, щоб подивитися обрядові танці. Роланд розказував про це під горами, коли вони переслідували Волтера.

«Мартен сидів коло моїх батьків, — сказав тоді Роланд. — Я їх упізнав навіть з висоти балкона. Коли мати пішла танцювати з Мартеном, вони повільно кружляли на підлозі, решта людей розступилися, а коли танець закінчився, всі заплескали в долоні. Але стрільці не аплодували…»

Джейк глянув на Роланда, подумки в черговий раз дивуючись, звідки з'явився цей дивний відсторонений чоловік… і навіщо він прийшов.

— Посеред зали ставили величезну бочку, — вів далі Роланд, — і кожен учасник вкидав туди жменю берестяних сувоїв, на яких були записані загадки. Загадок там було порівну: і старих, бо ж чули їх від літніх людей, а часом знаходили в старих книжках, і нових, вигаданих з нагоди свята. Коли давали дозвіл, троє суддів, один із яких обов'язково мав бути стрільцем, прочитували ці загадки й обирали, які з них гідні того, щоб брати участь у змаганні.

— ТАК, ЗАГАДКИ МАЮТЬ БУТИ ГІДНИМИ, — погодився Блейн.

— Отож, починалося змагання, — сказав стрілець. Від згадки про дні свого дитинства, коли він був таким самим хлопчаком, як і Джейк, що сидів навпроти нього, тримаючи на руках пухнастика–шалапута, його вуста торкнула легка посмішка. — Вони змагалися годинами. Посеред Зали Прадідів утворювалася черга. Місце в ній кожен отримував за результатами жеребкування, і кожен сподівався витягти велике число, бо ж бути в хвості черги краще, ніж на її початку. Хоча переможець мав розгадати бодай одну загадку.

— ЯСНА РІЧ.

— Кожен чоловік або жінка (бо серед кращих відгадників Ґілеаду були й жінки) підходив до бочки, тягнув звідти шматочок кори й простягав Майстрові. Майстер ставив пісочний годинник і загадував цю загадку. І якщо за три хвилини учасник не міг відгадати, то він покидав чергу.

— І ЗАГАДКА ПЕРЕХОДИЛА ДО НАСТУПНОГО УЧАСНИКА?

— Так.

— ОТЖЕ, В НЬОГО БУЛО БІЛЬШЕ ЧАСУ, ЩОБ ПОДУМАТИ.

— Так.

— РОЗУМІЮ. КЛЬОВО.

— Кльово? — не зрозумів Роланд.

— Тобто весело, — тихо підказала Сюзанна.

Роланд здвигнув плечима.

— Весело було глядачам, бо учасники ставилися до змагання дуже серйозно. Часто після вручення призу між ними траплялися бійки.

Попередня
-= 206 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар