Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Єдиний датчик, у який він не влучив, належав сталевому щурові. Та куля з тонким комариним писком одскочила від металевої спини робота. Щур вистрибнув із колії, обійшов півколом штуковину в формі коробки, яка ходила за щуром, і з дивовижною швидкістю помчав уперед галявиною. Робот сердито деренчав, і в міру наближення Едді зміг роздивитися, що в нього є рот із довгими гострими виступами. На зуби це не було схоже. Це було схоже на голки швейної машини, що ходором ходили вгору і вниз. Ні, цуценятам до цих штук далеко, вирішив Едді.

— Вбий його, Роланде! — відчайдушно заволав він, але, швидко зиркнувши в бік стрільця, побачив, що Роланд досі стоїть зі схрещеними на грудях руками, а вираз його обличчя незворушний і відсторонений. Можливо, він обмірковував ходи в шахах або старі любовні листи.

Зненацька антена на щурячій спині перестала обертатися. Вона трохи змінила напрям і задзижчала просто на Сюзанну Дін.

«Лише одна куля, — подумав Едді. — Якщо я не влучу, воно відкусить їй обличчя».

Замість стріляти він виступив уперед і щосили садонув щура ногою. Черевики він нещодавно замінив парою мокасинів із оленячої шкіри, тож тепер відчув, як віддача од удару пройшла ногою аж до коліна. Щур іржаво заскрипів, полетів сторч головою на землю і приземлився на спину. Едді побачив, як заходили ходором десяток спиць, що нагадували механічні ноги. На кінчику кожної була гостра металева лапа. Ці лапи оберталися на шарнірах розміром із гумку для олівців.

Із середньої частини робота вистромився сталевий стрижень і знову перевернув його на ноги. Едді опустив Роландів револьвер, не зважаючи на миттєве імпульсивне бажання врівноважити його вільною рукою. Можливо, так вчили стріляти поліцейських у його світі, але тут усе робилося інакше. Роланд казав їм, що до справжньої вправності можна наблизитися лише тоді, коли забудеш про пістолет у руці і здаватиметься, що стріляєш пальцем.

Едді натиснув на гачок. Крихітна тарілка, що знову почала було обертатися в пошуках ворогів, зникла у полум'ї синього спалаху. Щур здушено клацнув — хрряп! — і звалився на бік мертвий.

Відчуваючи, як відбійним молотом калатає серце в грудях, Едді повернувся. Таким розлюченим він не був відтоді, коли зрозумів, що Роланд збирається тримати його в цьому світі доти, доки не отримає чи не втратить свою трикляту Вежу… інакше кажучи, ймовірно, до того часу, поки їх усіх не зжеруть черви.

Він наставив дуло порожнього револьвера Роландові на груди й заговорив хрипким голосом, у якому ледве впізнавав свій власний.

— Якби тут лишилася ще одна куля, ти міг би зараз перестати нервуватися через ту свою срану Вежу.

— Едді, припини! — різко кинула йому Сюзанна.

Він перевів погляд на неї.

— Між іншим, ця штука летіла просто на тебе, і вона планувала зробити з тебе фарш.

— Але ж не встигла. Ти в неї влучив, Едді. Влучив.

— А от йому нема за що дякувати. — Зібравшись було вкласти револьвер у кобуру, Едді, вже й так до краю роздратований, раптом зрозумів, що вкладати його нікуди. Кобура була на Сюзанні. — Йому і його урокам. Йому і його довбаним урокам. — Він повернувся до Роланда. — Знаєш що?

Вираз легкого зацікавлення в очах Роланда різко змінився. Погляд майнув до якоїсь точки над лівим плечем Едді.

— ЛЯГАЙ! — заволав стрілець.

Едді не змусив просити себе двічі. Увесь гнів і все спантеличення миттю випарувалися. Вже падаючи на землю, він побачив, як стрільцева ліва рука стрімко, що аж обриси розпливалися, опустилася до стегна. «Нічого собі, — подумав він під час падіння, — НЕ МОЖЕ він бути таким швидким. Ніхто не може так швидко рухатися. У мене непогана швидкість, та порівняно з Сюзанною я незграбний. Але поряд із ним Сюзанна — мов та черепаха, що повзе вгору шматком скла…»

Щось пролетіло в нього просто над головою, щось крикливе, сердите й механічне, і це щось вирвало в Едді жмут волосся. А тоді стрілець відкрив вогонь від стегна — три швидкі постріли, подібні до гуркоту грому, і вереск стих. І між тим місцем, де зараз лежав Едді, і тим, де коло Роланда стояла навколішки Сюзанна, гепнулася на землю істота, схожа на великого механічного кажана. Поцятковане іржею крило на шарнірах кволо стукнуло по землі, наче від безсилої люті через проґавлений шанс, і більше не рухалося.

Роланд пішов до Едді, легко ступаючи в старих тріснутих чоботях. Простягнув руку. Взявшись за неї, Едді з Роландовою допомогою зіп'явся на ноги. Він ледве дихав і зрозумів, що говорити не зможе. «Мабуть, так буде краще… щоразу, як розтулю рота, то там наче моя триклята нога опиняється».

— Едді! Як ти там? — Сюзанна вже прямувала через галявину до того місця, де він стояв, похиливши голову й тримаючи руки на стегнах, та намагався віддихатися.

Попередня
-= 34 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар