Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

І навіть не міг пригадати, чи готувався до письмової з французької.

Нині ніщо, крім голосів у голові, не мало особливого значення.

— Ще раз наголошую, що мені дуже сподобалося працювати з тобою, Джоне. Я хотів сказати про це твоїм батькам, але вони не прийшли на батьківський вечір…

— Вони дуже зайняті, — пробурмотів Джейк.

На знак розуміння містер Бісет кивнув.

— Ну, все одно мені приємно, що ти був моїм учнем. Ось і все, що я хотів сказати… а ще я сподіваюся побачити тебе наступного року на заняттях з поглибленого вивчення французької.

— Дякую, — відповів Джейк і подумав: а якої б заспівав містер Бісет, якби почув від нього «але навряд чи я вивчатиму наступного року французьку, хіба що ви надсилатимете мені матеріали до старого доброго Санівейла»?

У проході Зали Скликань з посрібленим дзвіночком у руці з'явилася Джоана Френкс, шкільний секретар. У школі Пайпера у дзвінок завжди калатала чиясь рука. Джейк подумав, що, напевне, це було ще однією принадою для батьків. Спогади про маленький червоний шкільний будиночок і таке інше. Сам він почував до цього відразу. Звук того дзвінка наче пронизував його голову…

«Я так довго не витримаю, — подумав він у відчаї. — Шкода, але я божеволію. Правда–правда, я божеволію».

Містер Бісет помітив міс Френкс, повернувся було до неї, але потім знову глянув на Джейка.

— Джоне, з тобою точно все гаразд? Ці останні кілька тижнів ти був якийсь заклопотаний. Навіть стурбований. Тебе щось тривожить?

У голосі містера Бісета звучала така непідробна доброта, що Джейк мало не розповів йому все. Але спохватився, уявивши вираз обличчя вчителя, коли він скаже: «Так. Мене щось тривожить. Один такий маленький гидотний фактик. Бачте, я помер і перейшов до іншого світу. А там знову помер. Ви скажете, що такого не може бути, і, звісно, матимете рацію. Частково я теж так думаю, але більша частина мого розуму каже, що ви помиляєтеся. Це сталося насправді. Я помер».

Якби він розповів щось подібне, то містер Бісет негайно кинувся б телефонувати Елмерові Чемберзу. І Санівейлський санаторій видався б Джейкові казковим курортом після того потоку слів, який виверг би із себе батько з приводу хлопців, у яких виникають глюки перед іспитовим тижнем. Хлопців, які вироблять таке, про що не розповіси під час обіду чи вечірки з коктейлями. Хлопців, Які Підводять Своїх Батьків.

Джейк вичавив із себе посмішку і глянув на містера Бісета.

— Просто я трохи нервуюся перед іспитами.

Містер Бісет підморгнув йому.

— Ти впораєшся, все буде добре.

І тут міс Френкс затрясла дзвіночком, скликаючи всіх на зібрання. Кожен удар язичка об стінку дзвоника ножем врізався у Джейкові вуха і маленькою ракетою проносився у голові.

— Ходімо, — сказав містер Бісет. — А то спізнимося. Адже не можна запізнюватися в перший день іспитового тижня, правда?

Вони проминули міс Френкс із її тріскучим дзвіночком, і містер Бісет попрямував до ряду сидінь, який називали Вчительськими Хорами. Хитромудрих назв, подібних до цієї, в школі Пайпера взагалі було чимало. Актова зала звалася Залою Зібрань, обідня перерва — Обідом, учні сьомих–восьмих класів — Старшими Хлопчиками й Дівчатками, і, звісно, складані стільці біля піаніно (на якому міс Френкс невдовзі почне тарабанити так само немилосердно, як калатала в дзвоник) були не більше й не менше, ніж Вчительські Хори. Усе це частина традиції, подумав Джейк. Якщо, скажімо, ти один із батьків, чия дитина ходить на поважний Обід до Зали Зібрань замість глитати бутерброди з тунцем у кафетерії, то ти можеш бути спокійний і впевнений, що якість освіти в цій країні — на належному рівні.

Він непомітно прослизнув на сидіння в задній частині зали й там затих, пропускаючи повз вуха ранкові оголошення. У голові безперестану клубочився жах, змушуючи хлопчика почуватися загнаним щуром у колесі. Він намагався зосередитися на чомусь позитивному, на світлому прийдешньому, але бачив попереду тільки темряву.

Корабель його здорового глузду потопав.

На кафедру зійшов директор Школи, містер Гарлі, й урочисто виголосив коротеньку промову про важливість Іспитового Тижня і те, що здобуті оцінки стануть черговим кроком на Великій Дорозі Життя. Він сказав, що школа покладається на них, він сам особисто на них дуже покладається і батьки теж покладаються. Бракувало тільки того, щоб доля цілісінького вільного світу залежала від них, але директор прозоро натякав, що це взагалі–то можливо. Наприкінці промови він повідомив, що на час Іспитового Тижня всі дзвінки скасовуються (і це була єдина приємна новина з усього, що Джейк почув того ранку).

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар