Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Спогади про більш–менш реальне життя, коли Джейк був хлопчиком з Нью–Йорка, ставали дедалі невиразнішими, а внутрішня розколина — глибшою. Він пригадував, що ходив до школи, на вихідних відвідував кінотеатри, а в неділю тамтого тижня (чи позатамтого?) вибрався з батьками на пізній сніданок. Але все це уявлялося таким далеким і невиразним, що він почувався, наче людина, яка перехворіла на малярію, а тепер намагається згадати найглибшу і найтемнішу стадію цієї хвороби: люди стали тінями, голоси наче відлунювали й накладалися один на одний, і навіть така проста дія, як з'їсти сендвіч чи дістати кока–колу з автомата в спортзалі, тепер вимагала чималих зусиль. Крізь ці дні Джейк продирався під акомпанемент фуги крикливих голосів і подвоєних спогадів. Його одержимість дверима (всіма дверима без винятку) посилилася, і сподівання, що рано чи пізно за якимись із них знайдеться світ стрільця, ніколи не полишало хлопчика. Але нічого дивного — для нього лишилася тільки одна надія: на двері.

Але віднині гра скінчена. Тепер у нього не залишилося жодного шансу виграти. Жоднісінького. Він капітулював. Став прогульником. Похнюпивши носа, Джейк сліпо йшов вулицями на схід, не маючи уявлення, куди йде чи що робитиме, коли добудеться до місця призначення.

9

Трохи так поблукавши, хлопчик почав виходити зі стану заціпеніння й тепер звертав увагу на те, що було довкола. Зараз він стояв на розі Лексингтон–авеню і П'ятдесят четвертої вулиці. Силкувався пригадати, як сюди потрапив, і не міг. Аж раптом він зрозумів, що цей ранок напрочуд погожий. Дев'ятого травня, коли почалося його божевілля, була гарна погода, але нині вона видалася в десять разів краща. Мабуть, то був один із днів, коли весна озирається і бачить коло себе парубка–літо, міцного, вродливого, із зухвалою посмішкою на засмаглому обличчі. Яскраві промені сонця вигравали на скляних стінах будівель у центрі міста. Тінь кожного перехожого була чорною і чіткою. Небо над головою, тут і там поцятковане пухкими хмаринками, було чисте й бездоганно синє.

Далі по вулиці довкола будівельного майданчика була споруджена дощана стіна. Біля неї стояли двоє успішних ділків у дорогих костюмах гарного крою. Вони сміялися й щось передавали один одному. Джейку стало цікаво, тож він підійшов ближче. І побачив, що бізнесмени грають у «хрестики–нулики»: накреслили на стіні поле дорогою ручкою «Марк Крос» й ставлять нею хрестики й нулики. «Оце так прикол», — подумав Джейк. Поки він підходив, один з них поставив у верхньому правому кутку нулик і провів навскісну лінію через усе поле.

— Знов продув! — сказав його товариш, котрий виглядав на керівника високого рангу, адвоката чи успішного біржового маклера, а тоді взяв ручку «Марк Крос» і накреслив іще одне поле.

Зиркнувши праворуч, перший бізнесмен — переможець — побачив Джейка і всміхнувся йому.

— Скажи, гарний нині день, малий?

— Авжеж, — відповів Джейк, радіючи, що не кривить душею.

— У школі не сидиться, га?

Тепер уже Джейк розсміявся. Школа Пайпера, де замість перекусону був Обід і де замість проситися покакати тобі доводилося питати дозволу «вийти на хвильку», раптом здалася йому дуже далекою і геть не важливою.

— Ну ясний перець.

— Зіграти хочеш? Біллі ще з п'ятого класу не може мене подужати в цій грі.

— Облиш малого, — сказав другий бізнесмен, простягаючи йому ручку «Марк Крос». — Цього разу я тобі покажу, де раки зимують. — Він підморгнув Джейкові, і Джейк підморгнув у відповідь, сам із себе дивуючись. А тоді пішов собі далі, залишивши чоловіків грати в їхню гру. Відчуття, що от–от станеться щось дивовижне… а можливо, це «щось» уже почало відбуватися… дедалі дужчало, і здавалося, що ноги вже майже не торкаються хідника.

На розі загорілося зелене світло, і Джейк рушив через Лексингтон–авеню. Але посеред вулиці зупинився так раптово, що його мало не збив з ніг хлопчик–кур'єр на велосипеді. Так, згода, весняний день був справді ясний і погожий. Але це не причина того, що він так гарно почувається, так раптово почав усвідомлювати реальність, такий упевнений, що незабаром станеться диво.

Голоси замовкли.

Вони не згинули навіки — чомусь Джейк був певен цього, — але поки що стихли. Чому?

Зненацька Джейк уявив кімнату, в якій сперечаються двоє чоловіків. Вони сидять за столом обличчям один до одного і дедалі сильніше гризуться. Невдовзі вони задерикувато нахиляються один до одного й від люті обляпують супротивника бризками слини. Так скоро й до бійки дійде. Аж раптом вони чують якесь гупання — барабанний дріб, — на зміну якому приходить хвацьке сурмління. Чоловіки припиняють суперечку й обмінюються спантеличеними поглядами.

Попередня
-= 54 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар