Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Джейк повільно пішов до письмового столу, знімаючи дорогою піджак. Втім, від піджака там лишилася сама назва — один рукав був майже повністю відірваний, підкладка безвладно висіла, як вітрило у штиль. Недбало повісивши його на спинку стільця, Джейк сів і поклав книжки на стіл. Останні півтора тижня він спав препаскудно, але сьогодні спатиме, як немовля. Здавалося, він ще ніколи не був такий натомлений. Вранці, мабуть, буде якось легше вирішити, що робити далі.

У двері тихенько постукали, і Джейк змучено повернувся в той бік.

— Джоне, це місіс Шоу. Можна мені зайти?

Джейк мимоволі всміхнувся. Місіс Шоу… ну звісно, хто ж іще. Батьки підіслали її як посередника. Хоча ні, як перекладача, так буде точніше.

«Підіть до нього, — напевно, сказала мама. — Вам він розкаже, що з ним таке. Я його мати, а той чоловік з налитими кров'ю очима й мокрим носом — його батько, а ви лише економка, але з вами він поділиться тим, чого не захоче розповідати нам. Бо ви з ним бачитеся частіше, ніж я чи він, то, може, маєте з ним спільну мову».

«У неї в руках точно буде таця», — подумав Джейк. І, всміхаючись, відчинив двері.

Місіс Шоу справді тримала тацю. На ній було два сендвічі, шматок яблучного пирога і склянка молока з шоколадом. Погляд у місіс Шоу був трохи стривожений, наче вона боялася, що Джейк стрибне на неї і вкусить. Батьків ніде не було видно. Джейк уявив, як вони зараз сидять у вітальні й нервово вслухаються в тишу.

— Хочеш перекусити? — спитала місіс Шоу.

— Так, дякую. — Джейкові аж шлунок судомило від голоду, бо востаннє він їв уранці. Він відступив, пропускаючи місіс Шоу до кімнати. Проходячи повз нього, вона знову глянула на нього з пересторогою, а потім поставила тацю з їжею на стіл.

— О, погляньте–но! — вона взяла зі столу «Чарлі Чух–Чуха». — Коли я була маленькою, в мене теж була така книжка. Це ти сьогодні купив, Джонні?

— Так. Батьки попросили вас дізнатися, де я був?

Вона просто кивнула. Не кривлячи душею, нічого не вдаючи. Для неї це був один із обов'язків, як сміття винести. «Якщо хочеш, можеш розповісти, — було написано в неї на обличчі, — а як не хочеш, то мовчи. Ти подобаєшся мені, Джонні, але ваші стосунки — це ваші стосунки, і мене вони не обходять. Я просто тут працюю, і мій робочий день закінчився годину тому».

Її промовистий вираз обличчя аж ніяк не образив Джейка. Навпаки, він заспокоївся. Місіс Шоу була ще однією знайомою–але–не–зовсім–другом… проте йому здавалося, що вона йому більше друг, ніж хлопці в школі, і вона набагато ближча йому, ніж батько з матір'ю. Принаймні, місіс Шоу була чесною людиною. Вона ні перед ким не запобігала. Усе включалося в рахунок наприкінці місяця. Втім, вона завжди зрізала з хліба скоринку, готуючи сендвічі.

Джейк узяв сендвіч і відкусив здоровий шмат. Його улюблений, з копченою ковбасою і сиром. Це був ще один плюс місіс Шоу — вона завжди знала, що він любить. Його мати, наприклад, досі була певна, що він любить їсти кукурудзу з качана і терпіти не може брюсельської капусти.

— Скажіть їм, будь ласка, що зі мною все гаразд. А таткові перекажіть, що я шкодую за свої грубі слова.

Насправді він не шкодував, але батькові це вибачення було потрібне, як повітря. Щойно місіс Шоу його перекаже, таточко зможе зі спокійною душею й надалі себе ошукувати — він виконав свій батьківський обов'язок, і все добре, все добре, у нього в житті все добре.

— Я перепрацювався перед іспитами, — сказав Джейк із повним ротом, — і сьогодні вранці мені стало недобре. Я наче був у ступорі. Мені треба було вийти надвір, інакше я б задихнувся. — Джейк помацав висохлу кірку крові на лобі. — А це… скажіть мамі, що це пусте. Мене ніхто не грабував. То я по–дурному впав. Перечепився через візок поштового вантажника. Це просто подряпина. В очах у мене не двоїться, навіть голова вже не болить.

Місіс Шоу кивнула.

— Тепер я розумію… крута школа й таке інше. Ти просто перенервувався. Нічого страшного, Джонні, не треба цього соромитися. Останні кілька тижнів ти справді був не при собі.

— Тепер, здається, я в нормі. Мабуть, доведеться переписувати іспитовий твір з англійської, та…

— Ох! — раптом сказала місіс Шоу і спантеличено на нього подивилася. Вона поклала «Чарлі Чух–Чуха» на письмовий стіл. — Геть із голови вилетіло! Твій учитель французької дещо тобі передав. Піду принесу.

І вийшла з кімнати. Джейк не хотів завдавати містерові Бісету клопотів, бо ж той був доброю людиною. Але, судячи з того, що вчитель сам прийшов до них додому, він таки хвилювався. Джейк здогадувався, що вчителі зі школи Пайпера вкрай рідко відвідують батьків учнів особисто. І став думати–гадати, що ж таке міг залишити для нього містер Бісет. На думку не спадало нічого кращого, ніж запрошення до містера Гочкіса, шкільного психіатра. Ще сьогодні вранці це налякало б хлопчика до смерті, але зараз він був абсолютно спокійний.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар