Слава ЗСУ!

Дядя Толя Унітаз

На вулиці брудно. Жовтогаряче листя, втоптане у перший сніг, перетворюється на гидку кашу.

Брудно на душі. Прочитавши газету, хочеться вимити руки, посидівши в інтернеті - прийняти душ. Перегляд телевізора останнім часом все більше нагадує дайвінг у вигрібній ямі. Мудрі інструктори-аналітики захоплено коментують колір та консистенцію отого всього, пояснюють, куди і чому воно попливло, та авторитетно передрікають: зараз з самих глибин підніметься отаке і отаке. Їм добре - вони можуть цим дихати без акваланга. А нам навіть через телевізійне скло смердить.

Перемикаєш на іншу програму, перегортаєш сторінку газети - а там газ. І знову немає чим дихати. Навіть по радіо - газ, хоч це і суперечить законам фізики. Пам’ятаємо, 1998-го року ми повернулися в Україну і були вражені тим, що кожен киянин на пам’ять знав частоту генерації електроенергії, і не тільки поточну, але й критичну, після якої - амба. Сьогодні в метро вам охоче розкажуть про граничну ціну енергоносіїв для вітчизняного експорту. Немовби це самі експортери їдуть у вагоні до станції “Хрещатик”.

А для відпочинку - пісні, танці й розмови з “зірками”, “шуткі юмора”, та конкурс “Міс Освенцим”, ой, пробачте, “Європа 2006” - щось середнє між репортажем із концтаборів та дефіле на об’їзній.

Вам подобається таке життя?

Нам - ні. І тому ми спробували розібратися у ситуації та знайти своє місце у цьому світі. Таке, щоб не дуже смерділо.

Отже, почнемо з політики. Це справа брудна - переконують нас звідусіль. Можемо погодитися. Але політики - не єдина брудна професія. Нашим сусідою у далекому дитинстві був дядя Толя Унітаз. За фахом - асенізатор, за покликанням - теж. Але він завжди перевдягався у чисте, коли не на роботі, та ретельно мив руки. Мабуть, тому, що був людиною простою і неосвіченою. А от освічені політики роблять інакше - самі копирсаючись у лайні, вони переконують нас із вами, що саме з нього створений весь світ. Моралі не існує, слово нічого не значить, порядність давно застаріла. Спеціально навчені люди - політологи - навіть мову спеціальну вигадали. Замість “брехня” говорять “ПіАр”, замість “покидьок” - “перспективний політик”, а зрада у них називається “гнучкістю”. Перемагає той, хто всіх обдурить, тому найбільш безчесна людина має бути отаманом - спікером, міністром, прем’єром.

Ми з вами, таким чином, не маємо шансів на політичну кар’єру, а значить, приречені бути другим сортом. І все це тільки з однієї причини - ми не покидьки. Ми наївно вважаємо, що добро все-таки відрізняється від зла і тому носимо презирливе прізвисько “електорат”. Максимум, на який може претендувати електорат, - проголосувати на виборах. За кого? Не смішіть. За “перспективного політика”, хіба вам погано пояснили?

Економіка - це трохи інше. Тут тон задають нові ба-гаті, по-французькому нувориші. В свою чергу вони поділяються на дві категорії - нуворишки та нуворюги. Останні ближчі до політики, перші - дальші. Але тих та інших об’єднує переконання: існує універсальне мірило для речей. Бабло, воно ж лаве, воно ж сармак, воно ж капуста, воно ж башлі… Башлі в руки - будуть звуки. Нема лаве - нема кохання. Якщо ти такий розумний - де твої гроші? Сиди і не гавкай.

Для нуворюг ми - другий сорт, тому що у нас немає бабок. Для політиків - другий сорт, бо у нас є совість.

Невже ми і справді другий сорт?

Давайте одразу визначимося, хто такі “ми”, щоб не плутатися. “Ми” - це ми з вами. Люди, які виробляють думки. Записують або просто обговорюють, слухають, додають, заперечують - головне, працюють із думками. Можна було б назвати нас інтелігенцією, якби цей термін не був таким заяложеним. Ми вміємо й любимо читати, а пишемо майже без помилок. Ми завжди намагаємося думати своєю головою і вміємо переконувати друзів та знайомих. Ми - меншість у суспільстві, та сама, про яку зневажливо відгукуються лідери сучасної політичної думки. Нас дійсно мало, і так було завжди, але чи можна обійтися без нас?

От про це, власне, і поміркуємо.

Чи може існувати суспільство без політики? Ні. Так само, як місто без асенізаторів. Просто ті й інші повинні знати своє місце.

Чи може існувати світ без економіки? Ні. Але чуючи чергового разу, що гроші - всьому голова і все у світі можна купити, ми одразу зі співрозмовником погоджуємося. Правильно! Ти вважаєш, що все можна купити - скажи тоді, почім буде трахнути твою доньку? А у збоченій формі? Ви знаєте, ніхто ще ціни не назвав. Дискусія на цьому зазвичай припиняється, але сам собою напрошується висновок - за гроші можна купити таки не все, а це означає, що економіка теж не має контрольного пакету у суспільстві. Чи, принаймні, не повинна мати.