Слава ЗСУ!

Ні, шановні друзі. Не можна чекати милості від вла-ди. Треба брати вила і йти добувати волю для української книжки. Але задля того, аби наша майбутня перемога не стала подібною до перемоги на Майдані, треба одразу домовитися про мету й програму майбутньої книжкової революції.

Отже, пропонуємо іще раз поміркувати над тим, які є способи припинення окупації нашого ринку іноземним виробником-загарбником. Якщо в нас колись з’явиться державна політика у галузі книговидання, вона головним своїм орієнтиром повинна мати припинення цієї самої окупації і перехід до співпраці. До чого довела монополія іноземців на нафтовому ринку, самі бачите. Але то бензин, його усі чиновники заправляють у свої машини, тому навкруги цього питання здіймається стільки галасу. Книжок же наші можновладці традиційно не читають, тому хоч і ситуація у нас значно гірша, ніж у енергетиків, уваги на неї все одно не звертають.

Отже, за цілковитої мовчанки представників влади ми на свій страх і ризик сформулюємо тактичну мету книж-кової революції - імпорт не має перевищувати 20% об-сягів внутрішнього ринку. Тобто, в Україні на одну ім-портну книжку повинно продаватися чотири вітчизняних. Зверніть увагу, йдеться не про мову, а про виробництво. Хто проти?

Тепер давайте разом подумаємо, як цього досягти. Звернемося до світового досвіду. Там для захисту своїх виробників вигадали всього чотири методи - дотації, ембарго, мито та квотування імпорту.

Про ембарго, тобто заборону імпорту, пропонуємо не говорити. Так само, як і про дотації, - на це просто немає коштів.

Візьмемося краще до мита. Давно вже чухаються руки запропонувати мито на імпортні книжки. Розмір його бачиться таким, аби на прилавках російські та українські книжки коштували однаково. Звучить привабливо? Тим більше, що і закордонний досвід під рук ою. Європа ввела мито на американські книжки, почавши з 5% і збільшуючи цю цифру на 1% щомісяця. Аж поки не компенсують своїх збитків від американських бестселерів.

Тепер квоти. Це слівце раптово стало модним, коли Європа взялася об’єднуватися. Квота в нашому випадку може мати приблизно такий вигляд: Уряд вирішує, що за рік можна завозити з-за кордону не більше однієї книжки на кожну видану в Україні. А дефіцит хай покривають вітчизняні виробники. Що ж, скажемо ми. Виглядає прогресивно, тільки по-перше, все перевозитимуть через кордон у сумках. А по-друге, відкриють у нас свої філії і друкуватимуть тут для нас. Чи стане від того легше?

Трохи поміркувавши, й самі собі заперечимо. По-перше, серйозні обсяги імпорту в сумках неможливі. Ну а крім того, чи маємо ми на меті закрити доступ російським книжкам взагалі, чи можливо це в принципі? Та чи й доцільно? Швидше за все, ні. Отже, хай друкують свої книжки тут, проте нам із вами конкурувати з філіями росіян тут значно легше, аніж із безконтрольним імпортом звідти. А головне - закордонний видавець буде поставлений перед вибором - відкривати видавництво в Україні, ризикуючи грошима, чи без головного болю продати ліцензію на видання книжки українському колезі. Скажіть відверто, який варіант особисто ви обрали б на їхньому місці?

От бачите, з’явилося два можливі сценарії. Назвемо їх умовно Мито та Квоти.

Наступний етап роботи: давайте наші з вами ідеальні думки заземляти. І передовсім візьмемося за Мито.

На загал ідея виглядає привабливо. І справа не тільки у встановленні цінового паритету між українськими та російськими книжками. Добрі перспективи ідея має перш за все тому, що її реалізація значно збільшить надходження до держбюджету. За попередніми оцінками мільйонів на 200. Щоправда, за рахунок підвищення цін на книжки. Майже вдвічі. Останній аргумент буде завзято розіграний російськими лобістами різного штибу, і тут важко сподіватися на перемогу. Крім того, не варто нехтувати бажанням нашої влади організувати з північним сусідом зону вільної торгівлі, яка все-таки виключає стягнення на кордоні. Сумно, але, швидше за все, на закон про введення мита на імпорт книжок очікує доля попередніх спроб “державної підтримки книговидавництва”.

Критично розглянувши другий свій “винахід” - Квоти, - мусимо констатувати, що заперечення можновладців можуть бути тільки одного штибу: українські видавці не в змозі самостійно забезпечити весь український ринок. Інших заперечень нема - дійсно, квоти не зменшують надходжень до бюджету, не порушують прав нацменшин. Звичайно, чути, що ми не в змозі забезпечити свій народ книжками, доволі образливо. Але заперечити складно. Бо потреби українського комерційного ринку можна оцінити приблизно у 100 мільйонів штук книжок. За 2003 рік ми з вами спромоглися видати лише дев’ять мільйонів. Прості математичні розрахунки показують - якщо реалізувати ідею квот у 2005 році, книжковий дефіцит складе близько 70 мільйон томів. І ніхто його не покриє, бо жодна галузь не може вирости удев’ятеро за рік.