Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Закон Братів Капранових

То як зробити російського видавця корисним членом українського суспільства?

А дуже просто - змусити його видавати книжки тут, нести видавничі витрати, оплачувати роботу української гуманітарної інтелігенції і таким чином на рівних правах конкурувати з нами. Ми хіба проти чесної конкуренції?

Давайте спробуємо змусити російського видав-ця витрачати свої гроші на нашій землі. Які будуть пропозиції? Що ми можемо реально, враховуючи наші “діряві” кордони, їхні запаси книжок та грошей і їхнє ж таки вміння неформально обходити будь-які закони?

Усе це виглядає не дуже оптимістично. Проте в нас є одна вирішальна перевага. Тільки не смійтеся - це українська мова. Так-так, саме мова. Адже коли якесь російське видавництво захоче видати книжку українською мовою, воно відразу починає оплачувати працю наших фахівців - перекладачів, редакторів, коректорів. А головне - замовляє у друкарні новий наклад, значно менший, ніж російський. Ну, й відповідно дає роботу нашим-таки друкарям. Інакше кажучи - практично стає на одну дошку з українськими видавцями.

Ну то як, чи не з’явилося бажання “попрохати” російських видавців частину накладу своїх чудових книжок видавати українською мовою? Хоч би 10%, за умови, зрозуміло, що вони хочуть торгувати на нашому ринку. Чому аматор творчості пані Устинової мусить обов’язково вивчати російську мову? Чому держава не говорить: ”Шановні друзі, майте совість. Ми даємо вам можливість торгувати на нашому ринку, то й ви, будь ласка, ідіть назустріч тубільному населенню і викладайте свої тексти також і державною мовою”. Чиї права ми порушуємо?

Нам зауважують, що є книжки для потреб національних меншин у місцях компактного проживання. І що переклад таких книжок українською завдасть видавцям збитків. Тому для подібних видань ми пропонуємо зробити виняток - якщо на книжці зазначено, що вона розповсюджується тільки на території компактного проживання національної меншини, скажімо, болгар, то хай собі буде болгарською мовою і не треба нам перекладати, болгарська не така складна. Заразом і забезпечимо відповідність конвенції із захисту регіональних мов. Навіть ПАРЄ не прикопається.

Блакитна мрія - розповсюдити зазначену норму на всі видання, в тому числі і газети з журналами. Хочеш бути регіональним виданням, тобто продаватися в одній області, друкуйся місцевою мовою. Хочеш бути всеукраїнським виданням - ласкаво просимо створити україномовний повноцінний варіант. Покупці на нього знайдуться. Чому це ми обмежуємо телебачення і радіо, а зовсім не звертаємо уваги на газети та книжки? Несправедливо. І дуже небезпечно для держави - в цьому ми вже переконалися на прикладі подій 2004 року. Іще трошки - і Україну можна було б стирати зі світової мапи.

Хочете приклад українського видавництва з іноземними коренями, яке давно уже працює на українському ринку за означеними вище законами, які, щоправда, встановило собі само. І зовсім не страждає від цього, ну, принаймні, нами страждань не помічено. Це видавництво “Махаон”. Чудовий приклад життєздатності запропонованої нами схеми. До нього вже приєдналося “Ексмо” з “Країною Мрій” - хто від цього страждає?

Ринок не можна обдурити. І якщо сьогодні донецькі видавництва видають і досить успішно продають книжки українською мовою - значить, на них є попит, і цей попит з року в рік зростатиме.

Ну а щодо української книжки, тут ми продемонструємо традиційну і здорову хохляцьку хитрість. Адже від запропонованих нововведень виграють не тільки українські видавці, але і українська книжка, якої просто стане більше.

Мусимо погодитися що попервах кількість не захоче переходити у якість - матимемо й комп’ютерні переклади, й неадаптовані тексти на кшталт “наша батьківщина - Росія”. Але все це потроху подолаємо. Головне, аби були книжки.

Ленінський принцип “краще менше, але краще” тимчасово не працює. Бо сьогодні більше - це краще. А ще краще - все більше та більше.


Книжковий клуб +, 2005 р.


Королівська жирафа


Ми колись співали на вулицях. Гітара, банджо, скрипка та капелюх - ото й весь творчий метод. Але іще тоді ми зрозуміли, що розважати людей - справа нелегка. Бо на вулиці діє тільки один критерій - цікаво чи ні. Ані понти, ані авторитет, ані патріотизм - тільки цікавість. Мабуть, що ми відповідали цьому критерію, бо їздили за маршрутом Москва-Київ-Одеса і наспіваних грошей вистачало на квитки, пиво та до пива.

Щоправда, тоді ми ще тільки починали писати, а тому не пробували використати такі променади для промоції власної творчості.

З того часу сталося багато змін - скрипка зламалася, банджо загубилося, натомість з’явилися книжки та необхідність їх продавати. Але залишився досвід, який не губиться, не ламається і може бути застосований на користь українській літературі.

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!