Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > ЗАЛИШЕНЕЦЬ Чорний Ворон

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ


1


Старша сестра Прокопа Квочки не хотіла віддавати дитя, мовляв, як же я буду без нього, воно ж тепер як своє, цицьку у мене брало, діти до нього звикли, ні, хай лишається в нас, а там буде видно, проте Вовкулака похитав головою: дякую тобі, сестро, за добрість і душу правдиву, але мене послали забрати Ярка, і тут ще й чоловік її, шваґер Прокопа Квочки, сказав, що він теж звик до дитини й готовий узяти її за рідну, але, жінко, одумайся, тут не нам із тобою вирішувати.
Квоччина сестра, плачучи, спорядила Вовкулаку з дитиною в дорогу — замотала Ярка в чисту пелюшку, потім зав'язала у вовняну хустку так, що Вовкулака міг почепити дитину на шию і везти її, як у колисці, дала пляшечку молока, якого вцідила зі своїх грудей, і вся родина провела Вовкулаку з Ярком за ворота.
Старий чорний ворон споглядав те слізне проводжання з висоти осокора, і хоча його крила були вже не ті, що колись, він таки простежив, куди Вовкулака поїхав далі, простежив і побачив, як той біля Ірдинських боліт передав дитину Чорному Воронові.
Там, на болотах, отаман подався путівцем, що його серед нетечі-трясовини міг намацати копитами тільки Мудей, поїхав, звісно ж, до сліпої Євдосі, став перед нею і попросив: візьми, Євдосю, це дитя на певний час, бо тільки ти його зможеш доглянути, вберегти від лихих людей, хвороб і напасті.
Надворі вже поночіло, але сліпа Євдося світла не запалювала, зате лампадка горіла біля божниці, і в її відсвітах Ворон бачив, що Євдося, слухаючи його, усміхається сама до себе невидющими очима, аж тут дитя якось так тихо і знехотя зарипіло, ніби лінувалося плакати, але хотіло нагадати про себе.
— Дай же я його хоч побачу, — вона забрала у Ворона дитину, розкушкала її на ліжку, а потім обмацала з ніг до голови. — Моцар!
— Моцар-то моцар, але ще манюнє, — сказав Ворон, дивуючись, як дитина принишкла біля Євдосі. — У тебе коза доїться?
— Хочеш ряжанки? — Вона пам'ятала його забаганки.
— Хочу. Але я питаю за молоко для дитини.
— За дитину не журися. А якщо хочеш ряжанки, то ночуй у мене. Зроблю тобі й ряжанки, й масла такого, що потім себе не впізнаєш.
— Хіба з козиного молока б'ють масло?
— З таким козаком, як ти, і з цапиного б'ють, — заусміхалась Євдося. — Зоставайся, хоч викупаю тебе, волоцюгу твердоголового. Ти ж любиш, як я тебе купаю?
Десь із далини на нього знову війнуло дикою орхідеєю, понтійською азалією, кадилом духмяним… Ворон почув цей гірко-солодкий повів, як тільки-но в'їхав на мочарі, що тяглися вздовж річечки Ірдинь, але довго не міг зрозуміти, що це за духмяність така хороша, й аж тепер здогадався: орхідея, кадило й азалія зацвітали на острівцях серед багон, які ніколи не замерзали.
— Люблю, — погодився він. — Але зараз ще та пора, коли можна і в Тясмині викупатися.
— Можна, — сказала Євдося. — Твоєму жеребцеві. І то, якщо він у милі.
— А Дося давно навідувалася? — спитав Ворон, пропускаючи Євдосину шпильку повз вуха.
— Давно. Казала, як одвоюється, то пострижеться в черниці.
— Це ж чого?
— Через тебе, твердоголового.
— Ну, не з Досиною косою іти на постриг, — сказав Ворон.
— Вона так звикла до Мотриного монастиря, що може піти туди і в послушниці. Я чула, що після того розбою обитель трохи ожила, знов приймає насельниць.
— Такою, як була, «Мотря»[*] більше ніколи не буде.
— Не буде, але я до того, що, може, Дося одвоювалася та й пішла до «Мотрі» уже не з шаблею, а з молитовником. Давно не з'являлася. А ти чого допитуєшся за неї?
— Так. Згадалась чогось. Ти мені вибачай.
— За що я повинна тобі вибачати?
— За все. І за клопоти, яких завдаю, і за поспіх мій повсякчасний. Мушу й тепер вирушати.
— Атож. Коли не кину на карти, то все коло тебе червова дама лягає.
— Дама тут ні до чого, — сказав Ворон. — У мене робота.
— Руки не болять од тієї роботи? — спитала вона.
— Болять. Але тільки ночами.
— Тут я тобі не в поміч. Одно лишень можу.
— Що, Євдосю?
— Молитись за тебе.
Вона взяла з полички під божницею великий кухонний ніж, приклала його до однієї Воронової долоні, потім до другої. І — до чола.
— Будь мені здоровий та дужий.
— А якщо зі мною щось станеться, ти цього хлопчика… — почав було Ворон, проте вона його перебила:
— До дідька! Скоро ти прийдеш до мене.

Попередня
-= 48 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 14.

Останній коментар

максим 05.12.2019

Дуже гарний твір, реалістично до дрібниць описані події, побут, настрій персонажів. Хоч і знаєш на перед чим закінчилася війна з москалями, всеодно до найменшої краплини душі пробирає, пронизує ця оповідь. Сам розумієшь, що безвихідь у цій війні, селяни вже виснажені та зневірені, але у козаків залишається тільки один шлях, і його потрібно пройти по совісті.... Всім рекомендую прочитати, і як вже правильно сказано - обов"язково включити до шкільної програми або програми вищих навчальних закладів.


Олена 22.09.2019

Захоплюючий твір про історію нашого краю, наче події сторічної давнини, минулося ,
але як перекликається з сучасністю і проникає глибоко в душу, велика вдячність
автору за цей чудовий роман.


Ольга 14.02.2018

Це великий твір великого автора. Тримає до останнього слова. Найкраще, що я читала
від українських сучасних письменників. У шкільну програму обов'язково!


Додати коментар