Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки Шерлока Холмса

Знехтувати таким проханням я не міг, я не міг відмовити співвітчизниці, що вмирала на чужині. Проте мені не хотілось залишати й Холмса. Кінець кінцем ми погодились на тому, що, поки я ходитиму в Мейрін-ген, з ним за провідника лишиться юний швейцарець. Холмс збирався якийсь час побути біля водоспаду, а потім поволеньки рушити через гори в Розенлау, де я ввечері мав наздогнати його. Трохи відійшовши, я оглянувся - Холмс, схрестивши руки на грудях і прихилившись до скелі, дивився вниз на стрімкий потік. Я не знав, що бачу свого друга востаннє.

Спустившись до підніжжя гори, я ще раз озирнувся. З того місця, де я стояв, водоспаду не було видно, але стежку до нього, що зміїлася схилом, я бачив. Пам'ятаю, тією стежкою швидко простував якийсь чоловік. Його чорна постать чітко вирізнялась на зеленому тлі. Я звернув на нього увагу, відзначив також енергію, з якою він рухався, але я поспішав, тож моя думка на ньому не затрималась.

Мабуть, минуло трохи більше години, коли я дістався до Мейрінгена. Старий Штайлер стояв на порозі готелю.

- Ну як? - спитав я, підбігаючи до нього.- Сподіваюсь, їй не погіршало?

Він здивовано глянув на мене, і з першим же порухом його брів серце у мене в грудях налилося свинцем.

-Отже, ви не писали цього? - промовив я, витягаючи я кишені листа.- І в готелі немає ніякої хворої англійки?

-Звичайно, немає! - вигукнув він.- Але ж на листі штамп мого готелю! Ага, його напевне написав той високий англієць, що приїхав після того, як ви пішли. Він сказав, що...

Проте я не став чекати дальших пояснень хазяїна готелю. Охоплений страхом, я кинувся бігти сільською вулицею до тієї стежки, якою тільки-но спустився. До готелю я йшов десь із годину, і хоч зараз біг щодуху, минуло не менше двох годин, поки я знову дістався до Райхенбахського водоспаду. Біля скелі, де я залишив Холмса, стояв його альпеншток. Та самого Холмса -ніде не було видно, і я марно гукав його. Мені відповідав лише власний голос, що відбивався луною від навколишніх скель.

Побачивши альпеншток, я похолов. Отже, Холмс не пішов до Розенлау. Він був на цій стежці завширшки три фути, на стежці, обмеженій з одного боку прямовисною скелею, з другого - безоднею, коли ворог наздогнав його. Юний швейцарець також зник. Моріарті, ясна річ, підкупив хлопця, і той залишив їх сам на сам. А що сталося потім? Хто міг сказати мені, що сталося потім?

Хвилину чи дві я силкувався прийти до тями, бо з жаху голова йшла мені обертом. Потім згадав про метод Холмса і спробував застосувати його сам, аби зрозуміти, яка трагедія тут трапилась. На превеликий жаль, це було неважко зробити!

Ми з Холмсом не дійшли до кінця стежки, і альпеншток стояв там, де ми зупинились. Чорнуватий грунт у цьому місті був завжди вологий від водяного туману,-тож навіть птах залишив би на ньому свої сліди. Дві вервечки слідів, що вели до прірви, чітко відбилися на дальньому кінці стежки. Назад слідів не було. За кілька ярдів від ущелини землю було стоптано так, що утворилася латка грязюки, а ожину та папороть край урвища було витолочено й заляпано. Я ліг долілиць, глянув униз, і мене огорнуло водяним пилом. Вже звечоріло, і тепер я бачив лише блиск вологи на чорних стінах та мерехтіння води далеко на дні. Я гукнув, але відповів мені тільки гуркіт водоспаду, чимось схожий на людський крик.

Проте доля судила, щоб до мене все ж таки дійшов останній привіт від мого друга й товариша. Його альпеншток - я вже про це казав - стояв біля скелі, яка впритул підступала до стежки. На вершечку цієї кам'яної брили очі мої помітили щось блискуче.

Підвівши руку, я дістав блискучий предмет і побачив, що то срібний портсигар, з яким Холмс ніколи не розлучався. Коли я взяв портсигар, додолу впав складений прямокутником папірець. Розгорнувши папірця, я побачив три аркушики, видерті із записника й адресовані мені. Характерно, що рядки були рівні, як завжди, почерк твердий і чіткий, наче Холмс писав у себе в кабінеті.

«Дорогий Вотсоне,- мовилось у записці,- я пишу вам ці рядки завдяки ласкавості містера Моріарті, який чекає на мене, щоб остаточно вирішити питання, котрі стосуються обох нас. Він стисло змалював мені способи, з допомогою яких йому пощастило уникнути англійської поліції та дістати інформацію про наш маршрут. Ці способи лише зміцнюють ту високу думку, що склалася в мене про його здібності. Мені приємно думати, що нарешті я зможу звільнити суспільство від незручностей, пов'язаних з його існуванням. Але, боюсь, заплатити за це доведеться ціною, яка засмутить моїх друзів, і особливо вас, мій дорогий Вотсоне. А втім, я вже казав вам, що мій життєвий шлях досяг своєї найвищої точки і що ніякий інший його кінець не пасував би мені більше. Коли бути зовсім з вами відвертим, я не мав сумніву, що лист з Мейрінгена - це пастка, і я відпустив вас, твердо знаючи: трапиться щось подібне. Передайте інспекторові Петерсону, що папери, потрібні для викриття банди, лежать у мене в письмовому столі в шухляді під літерою «М» у синьому конверті з написом «Моріарті». Від'їжджаючи з Англії, я зробив усі необхідні розпорядження щодо мого майна і залишив їх у мого брата Майкрофта. Дуже прошу вас передати мої вітання місіс Вотсон.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!