Слава ЗСУ!

То ось у чому секрет її блідості, и розладнаних нервів, нападів істеричного сміху наступного ранку! Але що ж було в скрині? Що зробила дівчина з її вмістом? Безперечно, це той самий метал і камінці, які мій клієнт витяг з озера. Вона кинула їх туди за першої ж нагоди, щоб знищити сліди свого злочину.

Хвилин з двадцять я сидів непорушно, поринувши в роздуми. Масгрейв, дуже блідий, і досі стояв біля мене, розгойдуючи ліхтарем і зазираючи в підвал.

«Це монети Карла Першого2 — мовив він, простягаючи мені кілька кружалець, знайдених у скрині.— Бачите, ми не помилились, визначаючи час виникнення обряду родини Масгрейвів».

«Ми, певно, знайдемо ще що-небудь від Карла Першого!» — вигукнув я, раптом збагнувши можливе значення перших двох запитань обряду.

«Покажіть-но мені те, що було в мішку з озера».

Ми піднялись до кабінету, і Масгрейв розклав переді мною ті уламки. Глянувши на них, я зрозумів, чому він не надав їм ніякого значення: метал був майже чорний, а камінці — тьмяні й безбарвні. Я потер один з них об рукав, і він заблищав у мене на долоні, мов жарина. Річ, зроблена з металу, мала форму подвійного кільця, тільки була така побита й покручена, що не можна було зрозуміти, що це таке.

«Ви повинні пам'ятати,— сказав я Масгрейву,— що, партія короля посідала в Англії панівне становище навіть після смерті короля, і коли нарешті її члени почали тікати, вони, мабуть, найцінніше з того, що мали, сховали, розраховуючи повернутись по нього за трохи спокійніших часів».

«Мій предок, сер Ральф Масгрейв, відомий як завзятий рояліст, він був правою рукою Карла Другого3 під час його мандрувань»,— зауважив Масгрейв.

«Он воно що! — зрадів я.— Ну, це дає нам останнє підтвердження. А зараз я повинен поздоровити вас із тим, що ви стали власником, хоч і за досить трагічних обставин, однієї реліквії, і самої по собі дуже цінної, але ще ціннішої як історичний раритет».

«Що ж це таке?» — здивовано вигукнув він.

«Не що інше, як стародавня корона англійських королів».

«Корона?»

«Саме вона. Вдумайтесь в обряд. Як там мовиться? «Кому це належить?» — «Тому, хто пішов». Ці слова з'явилися після страти Карла Першого. Далі: «Кому це належатиме?» — «Тому, хто прийде». Це про Карла Другого, чий вступ на престол уже передбачався. Отже, гадаю, нема ніяких сумнівів — ця пом'ята, безформна діадема колись увінчувала голови королів з династії Стюартів».

«А як вона потрапила в озеро?»

«О, відповідь на це запитання потребує часу».

I я в загальних рисах виклав Масгрейву весь довгий ланцюг своїх припущень і доказів. Запали сутінки, в небі яскраво світив місяць, коли я закінчив свою розповідь.

«А як же трапилось, що Карл Другий не одержав своєї корони, коли повернувся?» — спитав Масгрейв, знову запихаючи в мішок свою реліквію.

«О, тут ви зачіпаєте проблему, яку ми з вами, мабуть, ніколи не розв'яжемо. Але скидається на те, що той Масгрейв, якому було довірено таємницю, помер у період між двома королями. I хоч він лишив своєму нащадкові документ, але чомусь не розтлумачив його значення. Відтоді аж до сьогоднішнього дня папір переходив від батька до сина, аж поки, врешті, потрапив до людини, яка зуміла розкрити таємницю, хоч і заплатила за це життям».

Така історія «Обряду родини Масгрейвів», Вотсоне. Корона і зараз у них у Херлстоні, хоч їм довелося судитись і заплатити чималі гроші, перш ніж їм дозволили залишити її в себе. Я впевнений — вони з великою радістю покажуть вам цю корону, коли ви пошлетесь на мене. А про ту жінку ніхто більше нічого не чув. Вона, напевне, втекла з Англії й забрала з собою в заморські краї пам'ять про свій злочин.

1 Victoria Regina— королева Вікторія (латин.).

2 Карл Перший (1600—1649) —англійський король у 1625— 1649 рр., страчений під час англійської буржуазної революції.

3 Карл Другий (1630—1685) — англійський король у 1660— 1685 рр., син Карла I.

Райгітська загадка

Минув якийсь час, перш ніж здоров'я мого друга Шерлока Холмса цілком відновилось,- адже воно неабияк похитнулось від нервової перевтоми внаслідок неймовірно напруженої роботи навесні 1887 року. Вся історія з Нідерландсько-Суматрською компанією й колосальними махінаціями барона Мопертюї ще надто свіжа в пам'яті публіки й надто тісно пов'язана з політикою й фінансами, щоб про неї варто було розповідати зараз у цих нотатках. Проте вона своєрідним чином вивела нас на унікальну й дуже складну проблему, яка подарувала моєму другові нагоду продемонструвати цінність ще одного виду зброї з великої кількості інших, з допомогою яких він усе своє життя боровся із злочинами.