Слава ЗСУ!

Але до чого ж ми задурені! Як нам змоделюють світ,

так і бачимо. Ніби в Іраку тільки і є, що кривавий режим Хусейна, кубло тероризму і диктатура. Та ще ота зброя масового знищення, через яку почалася війна, але якої там так і не знайшли.

Гортаю енциклопедію. «Весь Ірак — це музей під відкритим небом». «Ця земля — колиска кількох цивілізацій». Долини Месопотамії. Ніневія. Ріки Тиґр і Євфрат. Але ж дозвольте — Месопотамія, Межиріччя — та ж там жили перші люди після Потопу! Ріки Тиґр і Євфрат — це ж ті ріки, які протікали в раю! Отже, це десь там росло Древо пізнання, з якого з’їла те яблуко Єва. Отже, це там Каїн убив Авеля. Отже, з тамтешньої глини Бог створив Адама! Отже, звідти родом все людство?!

Вітаю себе з печаллю пізніх прозрінь.

Це ж там були геніальні арабські поети, філософи, звіздарі, математики! Це ж там на розкопках столиці ассірійського царства Ніневії знайшли бібліотеку з клинописних табличок! Це ж там творилася магія Сходу. Це ж звідти й Синдбад-мореплавець. Це ж там був і Вавилон — столиця царів, «золота чаша в руках Господа, з якої упивалися всі народи», як сказано у пророка Єремії. Де був і плач Вавилонський, і полон Вавилонський, і Александр Македонський, що увійшов у Вавилон тріумфально, та вже й не вийшов. Занедужав і вмер, там і похований.

І викарбувано було на його кам’яному надгробку: «Цього клаптика землі вистачило тому, кому замало було всього світу».

Чи ж збереглася його могила? Чи там уже кози пасуться…

Але як же я раніш не подумав? Отже, й Вавилонську вежу будували там, у долині Сенаарській, нащадки Ноєві сукупно з іншими племенами. Будували поспіхом, косо-криво, нетривкий розчин вживали, гнали вгору без тями, не заклавши як слід підмурок. То воно й завалилося, і Господь змішав їхні мови, і вони перестали розуміти одне одного.

Вавилон — це ж і означає у перекладі «змішання». Тільки тоді це було змішання мов, племен і народів, а тепер це зветься — коаліція.

Може, не випадково Історія знову завертає на Вавилон? Може, сам Бог диктує нам цю метафору, а ми ще не чуємо?!

Я сьогодні їхав, наче ж усе нормально, і раптом погнав на червоне. Сержант зупинив, питає, а я й сам не розумію. Згоден, порушив, а чому — не знаю. Не пив, тверезий, можу дихнути. Так, бачив і світлофор, і стрілочку, все бачив. Але ніби на мить випав із дійсності. Провалився в часі. Тепер же час вимірюється не часом, а катастрофами. Це якийсь розгром часу в мені. І мене в часі. Як це поясниш сержантові?

Я мовчав, навіть не виправдовувався. Він хотів виписати мені штраф, я автоматично ткнув йому купюру, він автоматично взяв і раптом потис мені руку. Теж якесь випадіння з дійсності.

Десятий день війни. Переможні кадри військової хроніки. За добу на Багдад було здійснено безліч вильотів, скинуто бомби й ракети з лазерним наведенням. Коаліція бомбила священне для мусульман місто Кіркук. Басрі загрожує епідемія холери. Іракський міністр інформації повісився. Від бронзового Хусейна залишилася тільки його ліва нога.

Приниження переможених додає переможцям драйву. Та варто було першим солдатам потрапити у полон, пафос упав, у британській пресі з’явилося тривожне передбачення: «Це буде страшна війна».

І ось уже перші оприлюднені втрати. Загинув австралійський журналіст.

Іракські селяни з дробовика збили американський вертоліт.

На американську базу в Німеччину привезли перших поранених.

Америка як спам’яталась. Протестують журналісти. Протестують актори. Золотий Оскар не дочекався своїх лауреатів: нагороджені відмовились від нагород. У Техасі маніфестанти прив’язали себе до дорожних знаків, щоб зупинити рух. Але ж то рух на якійсь окремій трасі. А як зупинити рух на глобальних магістралях біди?!