Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

До всього. До Чорнобиля. До Хіросіми. До усіх гарячих точок. До теракту в Нью-Йорку. До «Норд-Осту» в Москві. До чеченської війни. До війни в Іраку. Звикне й до Беслану.

Час іде і здмухує попіл.

Безмірна людська здатність до адаптації.

Ще лише третя річниця трагедії у Нью-Йорку, ще чорніють вирви тих манхетенських веж, а вже десь у коробочку з шоколадом вкладено сувенірчик — мініатюрну копію вежі, в яку врізається крихітний літачок.

Вже якась естрадна вертигузка хотіла зробити шоу в костюмі шахідки.

Вже, списавши все на історію, в Росії міркують, чи не прокласти туристичні маршрути по місцях сталінських концтаборів. Екскурсоводів вистачить, там є кати на пенсії, а хто хоче гострих емоцій, зможе взяти напрокат арештантську робу і переночувати в бараку.

Вже й у нас у Чорнобильській зоні розцвітає екстремальний туризм.

Дивно, що немає ще коміксів про Чорнобиль. Комп’ютерна гра вже є, малий з Борькою годинами грають, ловлять терористів, що засіли в ядерному реакторі. А що ж тут такого? Адреналін.

«Прошло несколько лет, и граждане стали забывать и Воланда, и Коровьева, и прочих», — процитувала дружина. Вона завжди цитує то Гоголя, то Булгакова, то мою тещу.

Про війну в Іраку вже теж забувають. Там уже й не шок, і не трепет — операція в Ель-Фалуджі називається «Гнів примари». Буйна фантазія у військових, назви прямо з кінобойовиків. Неясно тільки, хто кому там примара, і чому такий кривавий у тієї примари гнів. Населення в паніці полишає місто. На вулицях валяються мертві. Червоний Хрест вважає ситуацію в Ель-Фалуджі гуманітарною катастрофою.

По-моєму, гуманітарна катастрофа тепер всесвітня. Мертві тіла валяються не повсюдно, але скрізь повно мертвих душ. І якийсь глобальний Чічіков торгується з глобальним Собакевичем за «золотий мільярд».

В Іраку стратили італійського журналіста. Третій день коаліція бомбить Ель-Фалуджу. В Багдаді вибухнув офіс «Червоний півмісяць». У Парижі рвонуло перед посольством Індонезії.

Так і дивись, чи не літають де шматки твоїх співвітчизників.

— Слухай, — сказала дружина. — Поїхали в ліс.

І ми поїхали. Не в цей близький, приміський, затоптаний, а в той наш далекий, справжній. Ми давно вже не були в цьому лісі. Він заріс і задичавів. Малі берізки повиростали стрункі й високі, і шуміли аж у небі. Казковий ліс, чистий, тепер тут люди не ходять. Грибів хоч косою коси. Є просто гігантські, і боровички, і польські, й красноголовці. Дідухи стояли, як парасольки. Опеньки визирали з-за пнів. Білочка запасалась на зиму.

Вечоріло. Ми сиділи на поваленій сосні, одне навпроти одного, а згори зірвався вже пожовклий листочок і, тихенько кружляючи, падав. І це єдине, що було між нами, — цей березовий листочок. Ми простежили його очима, поки він летів, їли якісь канапки. Слухали тишу, а по мохах нечутно ходили гномики і ховали мед поезії у лісах.

У друга мого в Каліфорнії олені цього року не об’їли троянди. Він поставив парканчик, а вони такі — побачать перепону, не здогадаються обійти. Зате білка об’їла персики. Тобто натягала їх, щоб підсохли, потім з’їсть кісточку. Розлузає і з’їсть.

Він уже остаточно вирішив залишитися у Каліфорнії. Бо які тут перспективи? Тягти лямку, як оце я, заробляти на прожитковий мінімум? Перетворитися на одиницю електорату? Перегорати в попелі тих самих проблем? Боротися за Україну, яка за себе уже не бореться? Віддати сина у школу, де його дражнитимуть хохлом?

А там вони уже звикли. Там їм добре. Там у них є все. Умовляє матір на переїзд. Вона вже ніби й згодна, тільки просить трохи відкласти. Бо постійно щось десь вибухає, пасажири в аеропортах проходять через детектори. На деяких рейсах, кажуть, літаки вже літатимуть у супроводі винищувачів, які в разі підозри на теракт можуть превентивно відкривати вогонь.

Попередня
-= 156 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар