Слава ЗСУ!

Леді від опозиції бачили — гарна. Друга не явилась народу.

З приємністю відзначили, що провладний кандидат за ці півтора року навчився розмовляти державною мовою. Це у нас вважається великим досягненням. Щоправда, формулювати думки йому ще важко, тож під кінець він перейшов на російську. Це нікого не здивувало, у нас переважна більшість політиків мислить мовою сусідньої держави. Здивував месидж провладного кандидата. «Новая власть уже пришла, — сказав він. — Она уже работает, и нет способа ее выдавить». Навіть не так вразило, що нова влада, виявляється, уже прийшла, як саме слово — «выдавить».

Бо це ж уже не дебати, а базар по фєні.

А нашому кандидату я вірю. Навіть не так його програмі, у них у всіх гарні програми, і не його аргументації в цих дебатах, навіть не його мучеництву через те отруєння, а тому, що одного разу він якось, ніби мимохіть, прохопився: «Куди мені йти з моєю правдою в Україні?» От це мене вразило, дійшло до самого серця. Бо й мені ж нема куди йти з моєю правдою в Україні. І самій Україні нема куди йти зі своєю правдою у світі.

На Київ рухаються військові машини.

Люди з навколишніх сіл виходять на трасу, перепиняють їх, просять, ладні під колеса лягти. Але на них кидають спецпризначенців, і ті виконують своє спецпризначення — б’ють людей, розганяють. При дітях! Погрожують, що це лише дубинки, а будуть ще й кулі.

Один з лідерів опозиції надягнув червоні боксерські рукавиці і сказав майже як Ланселот: «Не бійтеся!»

А ніхто й не боїться. Боїться влада. Міліція зриває помаранчеві стрічки, топче помаранчеву символіку. Навіть дерева пообтрушували, щоб не було оранжевого листя. А воно ж, як на те, жовте й оранжеве. Осінь.

Журналісти розривають паперові кайдани. У центрі міста розгортає свої намети молодіжна «Пора».

Львівські студенти вийшли на демонстрацію з несподіваним парафразом крилатого гасла польських повстань — «За вашу і нашу перемогу!»

Вісім гелікоптерів стоять напоготові. Звіроящур готовий тікати.

У Західній Україні пройшов смерч — як увертюра стихій до 2-го туру. Теща завжди казала, що Архистратиг Михаїл приїжджає на білому коні. І справді, вранці ми йшли голосувати, друкуючи сліди по першому сніжку.

Але цього разу був ще гірший Геловін. І «мертві душі», і «карусель», і хакерські атаки на сервер. Були спроби підпалу, погрози замінування, знеструмлення виборчих дільниць. І навіть удосвіта вбитий на своєму посту міліціонер. Десь розвалилися урни, десь викрали бюлетені. У Запоріжжі вмерла голова однієї з виборчих дільниць. У кабінеті одного мера знайшли гранату в портьєрі. Подекуди вибори взагалі пройшли у стилі вестерн. В урну був укинутий якийсь реаґент, що почав бурхливо діяти. Чорна пекельна рідина клекотіла й випаровувалась, сморід був такий, що люди вискакували, затуляючи ніс і очі. У Львові горіла редакція газети «Поступ». На Донеччині жінку-спостерігача прищемили дверима. У Кіровограді якийсь невідомий схопив урну, вистрелив у стелю і зник у невідомому напрямку.

Один міжнародний спостерігач — і в Нікарагуа був, і в Уґанді, а такого, каже, ніде не бачив.

Все-таки якось проголосували. Зітхнули з полегкістю. Перші ж екзит-поли дали великий розрив на користь нашого кандидата. Потім раптом усе схитнулося, цифри знову затанцювали. Щодалі в ніч вони мінялись, мінялись і, нарешті, під ранок голова Центрвиборчкому оголосив перемогу Дракона.

Спонтанно вибухнув протест. На Майдані з’явилися намети. Оголошено загальнонаціональний страйк. Люди вирішили захищатись.

Наш отруєний кандидат, з обличчям, на яке страшно дивитися, весь у плітках, інсинуаціях, як у павутині, щовечора звертається до Майдану. І ось воно, нарешті, те слово, якого не можна не почути, — він просить, він заклинає: «Підтримайте всенародний Рух Опору!»