Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

Втім, у батька Гамлета були ті ж симптоми, коли Клавдій влив йому у вухо блекоту.

Але йому вже краще. До нього вертається обличчя, як до України.

Дружина в паніці: малий ночував на Майдані. Доки вона зі своїми студентами пікетувала ще якийсь антинародний об’єкт, він сказав, що буде у Борьки, а сам утік. Я її заспокоїв — він з нашим Тінейджером, у його наметі. Я ж їх бачу, стою в нічному дозорі. Та ні, не застудиться, намети на дощаних піддонах. Підвезли платформи з пінопласту, утепляємось. Хтозна, скільки нам ще тут бути. Мороз.

А десь там Януш Рівер ночує під пальмою.

Згодом стало відомо, що саме тієї ночі солдатам роздавали бойові набої. Один з наших проходив і бачив, навіть порахував автобуси, їх було до тридцяти. З них вискакували солдати, вони були озброєні. Потім уже і в газетах було: «28 листопада окремі військові частини були приведені у бойову готовність».

Вони, мабуть, не раз були приведені, ми вже всі давно під прицілом, але влада ніяк не наважиться. Я думаю, ще й через вбивство Ґонґадзе. Вони б давно з нами розправились. Але, психологічно знешкоджені за ці роки, весь час під лупою міжнародної уваги, після тих масових акцій протесту, вони вже нездатні до рішучих дій. Зрештою, вони не хочуть в Гааґу під міжнародний трибунал. І при цьому ще щось лопочуть, торгуються, закликають до єдності, до компромісу. Вони ще й досі не зрозуміли, що народ їх просто прогнав, і що в оранжевій аурі над Україною сходять вже зовсім інші часи.

Сьогодні одинадцятий день нашого протистояння.

«За 11 днів ми змінили Україну!» — радіють на Майдані.

«Ну, то бийте, хлопці, пенальті!» — кажу я.

А от якраз пенальті й не вдарять. Це мав би бути дуже точний удар — штрафний по воротах супротивника з одинадцяти метрів. Але ж у нас елегантна революція, ввічлива, «революція усмішок». Ми з самої ввічливості не заб’єм.

І потім, ми не знаємо, де чиї ворота.

У нас же це справді, як переставляння ширм.

Раптом провладний кандидат заявив, що він уже не провладний, що він грав на чужому полі, і тепер він уже опозиція. Поміняв керівництво штабу, зміцнив свою команду перебіжчиками. Так що у нас тепер дві опозиції, тільки невідомо, хто на якому полі грає, хто кому забиває і хто тепер президент? Діючий, але вже не діючий, обраний, але ще не легітимний, чи народний, але ще недообраний? Без арбітрів не обійтись.

Приїхав Хав’єр Солана, прибули міжнародні посередники, сіли за стіл переговорів у Марійському палаці, до глибокої ночі шукали виходу з кризи. Зійшлися на одному — все має бути врегульоване у правовому полі. Легко їм казати — у правовому полі. Звикли там у Європі до правового поля. А у нас тут на правовому полі чортополох росте.

Криза лишилася кризою. Але про людське око обидва недопрезиденти потисли один одному руки й усміхнулись на камеру.

Однак Госдума Росії розцінила це як втручання в українські вибори. Хтось там із депутатів навіть образно висловився: «Європа суйот рило в дєла Украіни». В той час, як право першого рила, як відомо, належить Росії.

«Глядь — во всех окнах повыставлялись свиные рыла, — процитувала дружина, — послышался какой-то неясный звук, весьма похожий на хрюканье, все побледнели». А ще як брязнула шибка, один кум закам’янів, другий підскочив під стелю і вдарився об сволок, затим поліз у піч і затулився звідти заслонкою. А Солопій Черевик, нап’явши замість шапки макітру, дременув навтьоки, нічого не бачачи перед собою.

Проте Верховний Суд не закам’янів, не підскочив під стелю і не затулився заслонкою. В облозі і синіх, і помаранчевих він засідав довго і многотрудно, а таки визнав недійсними результати 2-го туру і призначив повторні вибори. Майдан тріумфує. Люди принесли під Верховний Суд десять кошиків квітів, прикрашають дерева помаранчевими стрічками.

Попередня
-= 176 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар