Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

— Та так і не так, і не буде лучче, — каже моя теща.

Отримав листівку від друга з Каліфорнії, вперше не електронною поштою, а написану від руки. Почерк у нього нервовий, як електрокардіограма. Така чудесна різдвяна листівка зі звістуючим радість янголом, наче з якогось іншого світу. Зате я, ідіот, нікуди не виїхав. Я надійна одиниця електорату, по таких, як я, ще не одна мавпа видереться на верхні гілки влади.

Сидять по три каденції, і ще хочуть.

Знову насуваються вибори. У нас же вибори починаються задовго до виборів. Заздалегідь готують електоральне поле, засівають його гречкою і обіцянками. Усувають конкурентів. Піаряться. Від компроматів тхне, як від розлюченого тхора.

Зараз обливають віце-прем’єр-міністра. Це у нас молода гарна жінка, «газова принцеса» леді Ю. Щойно вона взялася за цю нежіночу справу, паливно-енергетичний комплекс, зробила перші рішучі кроки, як одразу ж ЇЇ почали викликати в прокуратуру, інкримінувати ретроспективні гріхи. То чого ж її тоді не судили? Чого з неї роблять «Соньку золотую ручку» вже аж тепер? Чи не тому, що вона завжди в опозиції, хоч і при владі, а все одно в опозиції, і в протестних акціях завжди у перших рядах?

Моя дружина сказала, що буде голосувати за неї. Я утримаюсь. Все-таки на мене діє чорний піар. Я ж не знаю, вона леді чи вона міледі. Голосуватиму за нашого нетипового Прем’єра.

— Чим же він нетиповий? — каже дружина. — Цілком типовий український мужчина. Високий, вродливий, позитивно налаштований на компроміс.

— Йому немає на кого спертися, — кажу я.

— Така велика нація, і нема на кого спертися?! — вибухає дружина. — Хай не оточує себе чортзна-ким.

Через це у нас теж конфлікт. Я не посилю її переконати, вона — мене. Бог дав жінці розум, щоб було два полюси правди.

Але, якщо відверто, вона має рацію. У маленького кримсько-татарського народу лідери є, а у такого великого, як наш, самі лише керівники та голови фракцій.

Партій тих розвелося, вискакують, як прищі, на незрілому обличчі демократії. Часом їх назви складаються в непристойну абревіатуру, мало не з трьох букв, або в щось однозначно тваринне. Приміром, був СЛОН, а тепер уже з’явився ЗУБР, себто — за Україну, Білорусь і Росію, за їхній знову нерушимий союз. Звісили червоний прапор з балкона, махали ним під час сесії, депутати знавісніли в дискусіях, було велике мордолупцювання. Тягали одне одного за краватки і били ногою в зад.

Але це ніякий не ексклюзив у теперішньому цивілізованому світі. Навіть у японському парламенті билися. В російській Думі депутатку тягали за коси, зі священика зірвали хрест. Не кажучи вже про темпераментніші народи. У венесуельському парламенті депутата врепіжили палицею по голові. У Туреччині один депутат після такого побоїща вмер.

А що б узяти приклад зі старих демократій. В Англії, кажуть, сидить лорд у благородній сивій перуці, і всі дискусії йдуть через нього. Він амортизує пристрасті і надає інвективам коректної форми.

Наприклад, я кажу: — Ах, ти ж гад! Та я тобі морду поб’ю! — А той лорд перекладає: — Такий-то пан зволив віднести такого-то високодостойного пана до класу земноводних і виявив бажання відкоригувати ту частину його тіла, яка не відповідає Божому задуму.

Втім, і в їхнього прем’єра недавно полетів помідор.

Свят-вечір ми посиділи тихо, після першої зірки. Теща зварила кутю з товченої пшениці, узвар. Ми з малим натерли маку її раритетним макогоном. Було дванадцять страв, рахуючи з кетчупом і гірчицею. Теща засвітила свічку в хлібині, обкурила квартиру пахучими травами, ще своїми, з Полісся, і погукала з балкона: «Всі душі нашого роду, йдіть з нами кутю їсти!» Я увімкнув магнітофон, і прийшла моя мати, і заколядувала нам своїм оксамитовим голосом.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар