Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

«Сісти б на велосипед і поїхати в Кенію», — подумав я.

— Там, щоб вважатися мужчиною, треба вбити лева, — сказала дружина.

Вона таки чує мої думки.

Я оце думаю: краще, коли тебе вдома чекає курочка. Прийдеш, зморений за день, ухорканий, сто разів принижений чорті-ким, а вона упадає біля тебе, дириґує виделками й ложками, жонґлює тарілками, ти для неї орел і півень, ти найвище її досягнення. Оце жіноче підданство, либонь, солодше, ніж цей мій домашній суверенітет.

Почуваюся зайвим. їй не до мене. Стефан Цвейґ недаремно писав, що жінка коли вже щось робить, то робить двадцять чотири години на добу. Вони вже там якусь Хартію пишуть. Готують рекомендації для Кабміну, вимагають Тендерної експертизи законопроектів. Дисертацію зовсім закинула, студіює психологічні передумови успіху.

Вчора відлупцювала малого.

— Дитину не можна бити, — сказав я. — Дитина є самостійний суб’єкт права.

— Та йди ти, — роздратовано відмахнулась вона.

Де ж поділася та найніжніша дівчинка, яку я колись поцілував у наметі?

— Якби знав, був би не одружився, — в’їдливо сказала вона. — Прийми мої співчуття.

Одружився б. Всі ми одружуємось. Хоч на чортовій сестрі, — як казав Шевченко, — аби не одуріти в самотності. Навіть брат Прометея був ускочив, взяв за жінку

Пандору. Обставин їхнього розлучення я не знаю, але дещо з її знаменитої скриньки, мабуть, перепало і йому.

До всього ж у них там якісь проблеми з приміщенням, так що її феміністки тимчасово перебазувалися в нашу квартиру. У нас тепер дома цілий бабком. Вони приходять, вони палять, п’ють каву, сперечаються. Жінки рішучі, ділові, самодостатні. Говорять голосно, сміються сардонічно, спускають воду в туалеті, наче зривають стоп-кран.

Одна, як дрозофіла, дрібна, бульката. Друга все та ж сама гарпія з зубами у два ряди. Третя схожа на менаду — завжди збуджена й розпатлана, тільки що не в шкурі плямистого оленя і не підперезана задушеною змією.

Не люблю я цих феміністичних матроналій. Ретируюсь у сусідню кімнату і виходжу у віртуал.

Однак не сказав би, що ці войовничі феміністки такі вже й байдужі до чоловічої статі. Деякі з них цілком Гривуазні. Менада недвозначно налягала мені на плече, гормонально вібруючим бюстом, коли я, углибаючи в крісло, намагався затулитись від них газетою. Дрозофіла танула очима і натякала, чи я, бува, не з XVI століття. Я тоді, бачця, був пілігримом, а вона мені кинула білу троянду.

— Ні, — сказав я. — Я із Сузір’я Ворона. Зазнав катастрофи на планеті Земля.

Моя кохана фурія розбила плафон, поранила собі пальця. Сльози з очей бризнули. Дісталося і мені, й плафону.

— Чого ж ти вкручувала, сказала б мені.

— Тобі сказати, легше зробити самій.

Я справді якийсь неуважний. Втупився в газету, навіть не помітив, що вона поп’ялася вкручувати лампочку. Хотів зняти її зі стільця, двинула мене ліктем і вискочила на кухню.

Нічого, нехай одплачеться, може, їй трохи полегшає. Це ж вона не через плафон, а через все.

«Голубко моя у розколинах скелі», — як сказано в Пісні Пісень, ти, певно, маєш рацію. Добрий господар дбає про майбутнє своїх нащадків, а ми з року в рік, зі століття в століття — що ми залишаємо у спадок своїм дітям? Що наші предки залишили нам? Одні й ті ж самі проблеми, те саме страждання, той самий ступор безвиході.

Колись у когось таки урветься терпіння. Боюсь, що це буду я.

Ну, от і сталося. Я втратив роботу. Фірма скорочує п’ятдесят чоловік, мене викликали до шефа.

— Спокійно, — сказав він. — Пиши заяву, за згодою сторін.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.

Останній коментар

олег 15.01.2019

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар